Рассел не спить

На галявині біля Жабиного болота жив баранчик на ім’я Рассел.

Того дня Рассел та його друзі, як зазвичай грали на галявині, а ввечері почали готуватися до сну.

Всі швидко заснули… Всі… крім Рассела. він усе повертався з боку на бік, крутився, а заснути ніяк не міг.

То місяць  був для нього занадто яскравим, то в темряві, без місяця було страшно!

То піжама дуже парить, то без піжами х-холодно!

– Мені потрібне затишніше місце, – вирішив Рассел і пішов на його пошуки.

Який затишний кузов у ​​старої вантажівки!

Але як же в ньому тісно!

А якщо прилягти на гілці?

Але на гілці вже спали горобці

Як тут багато сусідів!

Що робити бідному баранчику?

Рассел зовсім засмутився: “Так і ніч пройде…”

Але тут він згадав:

-Кажуть, якщо довго-довго щось рахувати, обов’язково заснеш!

Що б такого порахувати? Ноги!

-Одна..дві..три..чотири..

А сну в жодному оці.

-Мабуть, ніг замало, – вирішив Рассел. – Що б ще порахувати?

Зірки! Порахую зірки – всі підряд!

Одна..дві..три..чотири…п’ять…шістсот мільйонів мільярдів і ще одна..

Спати не хотілося.

Що ж робити??

– Ну звичайно! Треба рахувати баранчиків!

Раз баранчик..два баранчик..три, чотири, п’ять..шість..

Сім та вісім..дев’ять..

-Ні, не сплю, – зітхнув Рассел.

І тут він зрозумів, що забув порахувати найголовнішого, найулюбленішого баранчика – себе!

-Десять!

Він потягнувся, позіхнув і заснув солодким сном!