Розповіді старої ворони

Ворона Клара

Світило яскраве літнє сонце. Пташки весело щебетали на деревах, а люди на вулиці були зайняті своїми справами. Хтось квапився до крамниці, хтось поспішав на зупинку – хотів поїхати на великому автобусі на роботу, хтось із самого ранку займався домашніми справами. Тільки Ворона, що сиділа на кошлатій гілці, нікуди не квапилася. Вона дуже уважно, зверху вниз, дивилася на батьків з дітьми. Вона знала, куди вони з самого ранку так квапляться – звичайно, до дитсадочка! Вона думала: «Як добре бути вороною! Не треба нікуди поспішати, сиди собі на гілці!»

– Кар!..Кар!..Кар!.. Здрастуйте! Це ви про мене говорите?.. Я так і думала!

Дозвольте відрекомендуватися: мене звати Клара! Клара! Ну, звичайно, а яке ще в мене може бути ім’я? Адже мою маму звали Клара! І бабусю звали Клара! І прабабусю – теж! І пра-пра-прабабусю! Я чула, що ви сказали: добре бути вороною! Ка-ар! Не треба нікуди квапитися! Ка-ар! Я вважаю, що ви неправі! Ка-ар! Я цілий день у турботах! Ка-ар! В яких турботах? Як же, мені потрібно все тримати під контр-р-ролем! Ка-ар! Все знати! Ка-ар! Як же, як же! Я живу на цьому дереві вже більше тридцяти років і все про всіх знаю! Ка-ар! Вас цікавить, про кого саме? Про мешканців будинку 38, що стоїть поруч із моїм деревом. Ка-ар!

Ось, наприклад, у квартирі № 5, що на першому поверсі ліворуч, живе дівчинка Надійка, їй шість років. Це дуже слухняна дівчинка! Ка-ар! Вона завжди охоче допомагає мамі по господарству: і посуд помиє, і пил витре з меблів. Ка-ар! Та й іграшки в неї завжди в порядку. Вона готується йти восени до школи, і їй на день народження вже подарували гарний рюкзачок. Ка-ар! Як же виблискують блискучі наклейки на ньому! Ка-ар!

А на другому поверсі, у квартирі № 12, живе хлопчик Іванко. Ка-ар! Навесні він разом зі своїм татом побудував будиночки для птахів. Ка-ар! Ви не знаєте Кешку-горобця? Бідолаха! Йому ніде було жити. Він мерзнув під дощем і снігом. Ка-ар! Тепер у Кешки є гарний і теплий будиночок! Ка-ар! Це Івасик зі своїм татом зробили! Ох і щасливий же тепер цей Кешка! Ка-ар! Так тепер він як прокинеться вранці, з будиночка свого вигляне й співає, співає, радіє. Немов комусь дякує. Ка-ар!

А у квартирі № 17 живе дівчинка Оленка. У неї бабуся дуже хвора. Бабуся весь час лежить, зовсім не встає. Ка-ар! Оленка піклується про свою бабусю, годує й напуває її. Ка-ар! Та ще й часто читає бабусі якусь товсту книгу. Я оце якось підлетіла ближче до вікна. Ка-ар! Дуже вже мені хотілося послухати, що читає Оленка своїй бабусі. Сильно я здивувалася, коли почула, що Оленка читає про нас, ворон! Ка-ар!

Отож, дуже давно жила одна людина на ймення Ілля. Він був пророком! Ка-ар! Ви не знаєте, хто такий пророк? Ка-ар! Пророк – це Божа людина, що служила Богові й людям. Ка-ар! Отож, у тій країні, де він жив, цариця видала наказ: убити всіх пророків. Бог сказав Іллі, щоб він сховався в печері й сидів там, біля потоку. А воронам Бог наказав годувати пророка. Ка-ар! Ворони прилітали щодня й приносили йому їжу, доки Бог не сказав пророкові йти до селища Сарепта. Ось яка історія! Ка-ар! Я думаю, тепер ви не сумніваєтеся в тім, наскільки мудрі ми – ворони! Ка-ар!

Бабуся Оленки завжди говорить: «Слава Богу! Слава Богу!» і радується, як Кешка-горобець, коли той співає щоранку. Ка-ар!…

Тепер-то я знаю, чому Кешка так радіє! Ка-ар! Він дякує Господеві за будиночок, що йому побудував Іванко. Як добре, що на світі є добрі люди, які допомагають іншим! Ка-ар!

Ну, добре! Я полетіла! Ка-ар! У мене багато справ! Приходьте ще! Ка-ар! Я вам ще інші історії розповім про наш будинок. Ка-ар! Ка-ар! У мене все під контр-р-ролем! Ка-ар

Кешка

Теплий літній день ішов до заходу. Сонечко закінчувало своє щоденне коло по небі. Пташки ще подекуди щебетали, але здебільшого всі вже заспокоювалися, відходячи від денних турбот, і готувалися до ночі. Кешка-горобець сидів біля свого будиночка й про щось міркував. Він думав:

«Як добре, що я оселився саме біля цього будинку. Адже люди, які живуть у ньому, особливо добрі й турботливі!

Звичайно, я не ледар, і сам звик знаходити собі на кожен день поживу. Але бувають такі дні, коли дощ ллє без упину і дме сильний вітер. І куди мені, такому маленькому, з бурею змагатися, можу так і просидіти у своїй хатинці без їжі. Цю хатинку мені побудували Іванко з татусем, вони живуть у квартирі № 12. Як я їм вдячний! Щоранку я дякую Господеві за все, що Він нам дає, за те, що Він про нас, птахів небесних, піклується! Цвірінь! Ви думаєте, звідки я про це знаю?

Одного разу, коли в мене ще не було власної домівки, я сидів на гілці біля вікна дівчинки Оленки, що живе у квартирі № 17. Вона своїй бабусі щось читала із великої товстої книги. Цвірінь! Я подумав: сяду ближче до вікна й послухаю, що вона там читає. Ось чую, на Землі жив колись Син Божий Ісус Христос. Він ходив й навчав людей як потрібно жити, щоб мати вічне життя. Мене дуже зацікавила ця історія. Ісус, коли вчив народ, промовив: «Подивіться на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці, а Батько Небесний годує їх…» Я так зрадів, що Бог про мене піклується! Цвірінь! Бог посилає мені все, що мені потрібно. Цвірінь! Для мого життя!

Бабуся Оленки завжди каже: «Слава Богові! Слава Богові!» І я подумав: а чому б і мені не подякувати Богові за все, що Він мені дає. Цвірінь! Я завжди зранку дякую Господеві за все, що Він мені дає, а також за їжу! Навіть у дощові дні я не лишаюся голодним. Мешканці будинку №38 змайстрували для нас годівницю і насипають туди багато усілякої смакоти: і насіннячко, і зернятка, і горішки. Я дякую, що Бог посилає таких людей! Мешканці 38-го будинку – дуже добрі люди! Цвірінь! Ви можете запитати про це у ворони Клари. Вона сидить он там, високо на ялиновій кошлатій гілці. Клара давно тут живе. Вона знає все! Вона дуже мудра Ворона! Цвірінь!»

Друг

Сашко прокинувся рано – щось йому не спалося. Та й до того ж він пам’ятав, що сьогодні 11 вересня – день його народження! Батьки Сашка пообіцяли, що на день народження вони подарують йому друга.

Сашко міркував про це, лежачи в ліжку. Хто такий друг? Друг – це той, хто тебе любить і хто завжди буде захищати тебе. Так, про такого друга Сашко давно мріяв.

Раптово двері до кімнати хлопчика відчинились. Спочатку Сашко побачив маленький чорненький носик, потім з’явилися довгі вуха, і в кімнату протиснулося чарівне щеня з короткими ніжками й довгими вухами. Він з радісним вереском підлетів до Сашка й став його облизувати. Оце друг! Але хіба такий друг може захистити?..

Сашко дуже зрадів подарунку й назвав друга Чаком. Звичайно тепер з’явилися нові турботи: за щеням потрібно було доглядати, прогулювати, годувати й купати…

Мама завжди на ніч читала Сашкові історії з Біблії. Чак теж був поруч і так уважно слухав, немов усе розумів. Одного разу мама прочитала Сашкові про те, що Ісус розповідав про любов друзів: «Немає більше тієї любові, як якщо хто покладе душу свою за друзів своїх». Сашко запитав маму: «Як це потрібно розуміти?» Мама пояснила, що справжній друг за своїх друзів навіть може вмерти, як це зробив Ісус за нас!

Ранком Сашко, погодувавши свого друга Чака, пішов до школи. Чак не міг дочекатися, коли Сашко повернеться зі школи й піде з ним гуляти. Недалеко від вікна кімнати хлопчика дрімала на гілці наша стара знайома, ворона Клара. Вона прокинулася від радісного вереску Чака, що доносився з вікна. Щеня раділо приходу господаря й смакувало довгоочікуваною прогулянкою.

Сашко повернувся зі школи дуже засмученим – він не зміг написати твір. Хлопчик не хотів іти на прогулянку, але його друг, крутив хвостиком і ласкаво скавчав, сильно прохаючи про це. Нічого не залишалося робити: Сашко взяв повідця й вивів Чака у Двір.

– Ка-ар! Ка-ар! Чи не правда, сьогодні такий гарний день! Ка-ар! – ворона Клара уважно спостерігала за всім, що відбувається у дворі.

Сашко відпустив Чака побігати без повідця. Раптом невідомо звідки вибіг більший злий собака й накинувся на Сашка. Хлопчик сильно злякався й чомусь став кликати на допомогу Чака. Раптом великий пес заскиглив й утік. Сашко помітив, що недалеко від нього нерухомо лежить маленький Чак. Сашко розгубився, не розуміючи, що відбулося.

Іванко із квартири № 12 все йому пояснив. Він бачив, що Чак прибіг на лемент Сашка й став кусати величезного пса за хвіст. Пес ударив Чака лапою по голові, і той упав немов мертвий.

Сашко підійшов до Чака, узяв його на руки й міцно притис до себе. Сашко зрозумів, що Чак, ризикуючи своїм життям, рятував його. Він тільки тепер усвідомив, що значить справжній друг і що таке віддати життя за друга. Хлопчик зрозумів, що зробив для нас Ісус, коли Він страждав на хресті й умер за гріхи людей. Сашко тепер знав, про що він буде писати в наступному творі.

Він знав, що любов друга не замінять ніякі багатства цього світу.

– Ка-ар! Ка-ар! Ви не думайте, що ця історія так сумно закінчилася. Ка-ар! Сашко приніс Чака додому і загорнув його в теплу ковдру. Ка-ар! Незабаром Чак отямився й не зрозумів: чому його друг плаче? Ка-ар! Він лизнув хлопчика в щоку, немов казав: «Усе буде добре!» Ка-ар!

Наталчині сльози

Доброго дня! Ка-ар! Це я, Клара! Ка-ар! Ми давно з вами не зустрічалися! Ка-ар! І мені дуже хочеться розповісти вам одну історію. Ка-ар! Сиджу я одного разу на своїй гілці й міркую… Ка-ар! Про що? Ви думаєте, що нам, воронам, немає про що міркувати? Ка-ар! Раптом чую: десь плаче дівчинка. Ка-ар! Я подивилася вниз. Ка-ар! Це Наталочка з квартири № 11, сидить на лавці й гірко плаче. Ка-ар! Я думаю: що ж могло трапитися?

Із під’їзду вийшла Оленка й побачила, що Наталка вся в сльозах. Ка-ар! Оленка запитала: «Наталко, чому ти плачеш?»

Наталка розповіла, що вона загубила свій альбом для розфарбовування і не може його знайти. Ка-ар! Наталочка хотіла скоріше закінчити розмальовувати цей альбом і тому взяла його з собою в парк. Вона сказала, що збиралася подарувати альбом своєму молодшому братикові Віталику, в якого завтра день народження, Ка-ар! Треба ж було загубити подарунок! Ох, яка халепа, як жаль! Ка-ар!

Оленка хотіла заспокоїти Наталочку й розповіла, що є на світі Ісус – Син Божий. Він усе про нас знає й любить нас, Він допомагає нам, коли ми Його про це просимо. Оленка запропонувала звернутися до Ісуса й розказати про все Йому. Ка-ар! Наталка погодилася, і вони разом помолились і попросили Ісуса допомогти Наталочці. Ка-ар!

Після цього дівчатка продовжували розмовляти, а я почула розмову з вікна квартири №14. У цій квартирі живе родина Білоус: мама, тато й хлопчик Сашко. Ка-ар!

Сашко прийшов додому дуже радісний. У Сашка є пес на ймення Чак. Сашко гуляв із Чаком у парку й знайшов там альбом для розфарбовування. Ка-ар! Він дуже зрадів: «Про такий альбом я давно мріяв!» Ка-ар! Коли він став розглядати знахідку, то побачив, що розфарбовка була підписана, на ній стояла адреса та ім’я дівчинки Наталки. Ка-ар! «Але, – подумав Сашко, – я ж його знайшов, виходить, він тепер належить мені!»

Із цією радісною думкою він прийшов додому. Ка-ар! Мама Сашка відразу ж запитала: «Сашку, а звідки в тебе цей альбом?» Сашко сказав, що знайшов його в парку. Мама взяла синову знахідку, погортала і побачила, що там зазначена адреса. Вона запитала: «Чому ти не повернув розфарбовку Наталочці?» Сашко відповів, що це його знахідка, і тепер альбом належить йому. Ка-ар! Але мама пояснила синові, що Ісус заповів людям, щоб вони не крали, і що одна з десяти заповідей Божих говорить: «Не кради!» Ка-ар! Сашко зрозумів, що альбом потрібно віднести Наталочці.

Наталка усе ще сиділа з Оленкою на лавці, коли Сашко приніс їй альбом і сказав, що він його знайшов у парку. Дівчинка дуже зраділа й запропонувала Сашкові прикрасити останні сторінки в альбомі разом, щоб завтра подарувати братикові Віталику на день народження. Ка-ар! Сашко був щасливий, тому що він вчинив так, як заповів нам Ісус. Він був щасливий і тому, що зміг розфарбувати кілька сторінок в альбомі. Ка-ар! А Наталочка зрозуміла, що Ісус чує нас і допомагає нам у скруті! Ка-ар!

Та і я теж, здається, щось зрозуміла! Ка-ар! Намиста, які лежать у мене в гнізді, напевно, хтось шукає. Ка-ар! Вибачте, але я полечу, віднесу їх назад, туди, де взяла! Ка-ар!

Диво

Настала пізня осінь. Подекуди листочки затрималися на гілках, і вітер їх по-особливому крутив, щоб укласти на зиму під деревами. Від цього шуму ворона Клара ніяк не могла заснути.

Вона щось каркала потихеньку:

– Ка-ар! Ка-ар! Із приходом зими все змінюється: і люди, і птахи, і дерева, і, звичайно, погода. Настрій теж дуже часто залежить від погоди.

Ох, як швидко змінюється настрій! Ка-ар! Я думаю, що він залежить не лише від погоди. Ка-ар! Настрій – це така тонка штука… Ох! Я хочу вас запитати: чи знаєте ви білку Катю? Вона живе там, у дуплі. Дивіться трохи ліворуч. Так-так, ліворуч від Кешкиного будиночка. Отож! Білка Катя живе тут недавно. Мені здається, Ка-ар, що в неї завжди гарний настрій. Вона завжди весело стрибає з гілки на гілку, збирає увесь час то ягоди, то гриби, і розвішує їх на вітті. Ка-ар! Дивіться, отут висить гриб-рижик, а он там гілочка з ягідками горобини. Катя всю осінь щось збирала й закопувала й тепер, я думаю, вона не боїться ніякої негоди. Не думаю, що їй можна зіпсувати настрій.

Ще я помітила, що вона стала особливо веселою, коли подружилася з Андрійком із квартири № 9. Андрійко з батьками поселився в нас у будинку не дуже давно. Він дуже гарний і добрий хлопчик. Ка-ар! Одного разу я почула розмову Андрійка з його бабусею Олею. Бабуся Оля гуляла з онуком по парку й розповідала йому про Ісуса. Вона про Нього знала з Біблії, яку постійно читала, із самого дитинства. Бабуся розповіла онукові, що Ісус сказав: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм!» Ісус прагне, щоб діти завжди зверталися до Нього – і Він відповість на їхні молитви. Бабуся вчила хлопчика за все дякувати Господеві й завжди перед їжею молитися.

…Ка-ар! Ка-ар! А одного разу відбулося таке диво! Батькам Андрійка добрі люди подарували рибу. Вона була зовсім невелика. Віра, мама хлопчика, вирішила з неї зробити рибні котлети. Андрійко дуже любив рибні котлети! Ка-ар! Ка-ар! А ви їли рибні котлети? Ох, як же це смачно! Просто лапки оближеш! Отож, із цієї рибки вийшло всього 8 невеликих котлет. Мама Віра накрила на стіл і запросила родину вечеряти. Коли всі сіли за стіл, Андрійко сказав: «Я хочу помолитися над їжею! Мене бабуся навчила!» І він швидко проговорив: «Господи, благослови ці котлети й допоможи, щоб усі були ситі!» Родина приступила до вечері, і кожен про себе міркував про молитву Андрійка. Коли закінчили їсти, усі були ситі й задоволені. Дуже смачно було! Ка-ар! А коли мама прибирала зі столу після вечері, то, несучи тарілку, де лежали котлети, помітила, що на ній залишилося 5 котлет! Усіх це дуже здивувало! Ка-ар! Ка-ар! Ось це диво! Усі ситі – і тарілка не спорожніла! З того часу Андрійко завжди молиться над їжею й за все дякує Господу Ісусу Христу!

…Ох! Я ще забула вам розповісти про дружбу Андрійка й білки Каті. Ка-ар! Андрійко збирає в парку горішки й щоранку кладе їх на підвіконня свого вікна – для Каті. Вона знає, що друг ніколи не залишить її без їжі. Напевно, тому Катя завжди така радісна й у гарному настрої!

…Ка-ар! Ка-ар! Я думаю, що й нам ніколи не варто сумувати. Адже Ісус завжди опікується нами і не залишить у лиху годину. Тому нам потрібно завжди радіти, навіть якщо за вікном негода!

Маленька Люська

Увесь день іде сніг. Він великими пластівцями лягає на опале листя та покриває землю чистою пухкою ковдрою. Я дуже люблю, коли падає сніг. Ви коли-небудь ловили сніжинки? Сніжинки потрібно ловити тільки в рукавицях. Чому? Тому що вони дуже тендітні й ніжні, а теплота наших рук їх може дуже швидко розтопити. Подивися, кожна сніжинка не схожа на іншу, серед них немає однакових! Які вони гарні й наскільки правильна в них структура! Немов їх змайстрував якийсь невидимий майстер…

Зима! Це весела й радісна пора року! Для дітей зима – взагалі особливий час. Скільки витівок можна придумати взимку: пограти в сніжки, покататися з гори на санчатах і на лижах, зліпити снігову бабу…

– Ка-ар! Ка-ар! Привіт усім! А я б сказала, що для мене зима – це не добра пора року! Для нас, птахів, що не полетіли на південь, а залишилися зимувати, це не просто не добра пора, а й небезпека! Я, звичайно, не скаржуся! Ка-ар! Я живу непогано! У мене є тепле гніздо, а жителі будинку № 38 увесь час у годівницю підсипають смачної їжі, іноді навіть шматочок сала покладуть. Які гарні люди живуть у будинку № 38! Ка-ар! У цей холодний час вони по-особливому дбають про нас, тварин, що живуть неподалік від будинку.

Одного разу біля нашого будинку зупинилася машина. Потім, коли машина від’їхала, на землі залишилася сидіти маленька чорно-біла кішечка. Вона жалібно нявчала й притискалася до землі. Ну, я, звичайно, стала голосно каркати. Ка-ар! Ка-ар! Ви забули кошеня! Ка-ар! Але машина так само швидко зникла за поворотом, як і з’явилася. Ніхто в машині мене не почув! Ка-ар! Маленька кішечка тремтіла від холоду й перебирала своїми малюсінькими ніжними лапками. Бідолашна! Ка-ар! Вона сильно змерзла! Що ж робити? Я повинна їй допомогти! Я б їй запропонувала зігрітися в моєму гнізді, але, на жаль, кошенята не мають крил і не вміють літати. Моє гніздо о-он як високо! Але я придумала! Я буду голосно каркати! Ка-ар! Ка-ар! Ка-ар! Ка-ар!

Який же шум я підняла у дворі! Як я й очікувала, у вікно визирнула Оленка. Вона почула шум і зацікавилася: «Що це там відбувається?» Дівчинка побачила маленьку чорно-білу кішечку й вигукнула: «Бідолашна! Ти зовсім замерзла!»

Оленка швидко одяглася й вибігла у двір. Ка-ар! Я цього й прагнула! Дівчинка простягнула свої теплі рученята до кішечки й підняла її. Вже вдома вона загорнула її в теплу, пухнасту ковдру. Кішечка зігрілася та почала досліджувати квартиру. Вона повільно висунула свою гарненьку мордочку із зеленими оченятами й уважно оглянула кімнату Оленки. Кішечка зістрибнула з дивана й направилася до вікна. Тільки один стрибок – і вона вже на підвіконні. Я, побачивши її, звичайно, відразу ж відрекомендувалась: «Мене звуть Клара! Я давно живу на цьому дереві й усе про всіх у цьому будинку знаю». Але кішечка, звичайно, не почула, адже вона була за склом, на підвіконні. Ка-ар! Ох, як прикро, що кватирка зачинена, а то я б їй багато цікавого розповіла про наш двір! Ка-ар! А може, вона мене не зрозуміє? Адже я ще ніколи не розмовляла з кішками й у мене може не вийти по-котячому. Ану ж бо, я спробую! Кр-няв! Кр-няв! Ой, яка кумедна ця котяча мова! Ка-ар!

Оленка побачила, що її нова знайома з неабиякою цікавістю вивчає кімнату. «Яка ж вона чудова! – подумала Оленка. – Цікаво, як її звати? Може, Мурка, а може, Люся?»

– Люся! Люся! – покликала Оленка кішечку.

– Няв, ня-а-ав! – охоче відгукнулася кішечка, почувши власне ім’я.

– Ох, як добре, що я зрозуміла, як тебе звати! Ходи-но сюди! Я тобі молочка наллю і погодую!

– Няв!

Люся весело підбігла до блюдця й почала жадібно хлебтати молочко.

– Ох ти, бідолашна, яка голодна! Їж, їж, моя хороша!

Оленка лагідно погладила кішечку по спинці, і тій це сподобалося.

Кішка Люся радісно нявкнула, зрозумівши, що нарешті знайшла свій дім.

Сергійкова віра

У будинку № 38 на першому поверсі живе хлопчик Сергійко, який з дитинства інвалід. Він ніколи в житті не вставав на свої ноги й увесь час сидить в інвалідному візочку. Довший час він проводить біля вікна, спостерігаючи, як інші діти весело грають у дворі. Йому дуже часто буває самотньо. Але якось сусідка Оленка подарувала Сергійкові невеликий старенький магнітофон і кілька аудіокасет із християнськими піснями. Вона часто приходила до хлопчика в гості, і тоді настрій у Сергійка помітно змінювався. Він завжди з нетерпінням чекав Оленку. Вона розповідала йому цікаві історії з Біблії, навчила його молитися Богові. А на Різдво Оленка подарувала хлопчикові дитячу Біблію. Який він був задоволений, що тепер сам може читати історії з Біблії: і про Давида, який переміг величезного Ґоліята, і про Даниїла, який сидів у рові з левами; і про маленьку дівчинку-рабиню, яка допомогла Нааману-воєначальникові.

Одного разу Сергійко прочитав у Біблії, у Нагорній проповіді, слова Ісуса, які йому дуже сподобалися: «Просіть і буде вам дано!» Сергійко довго думав над цими словами. Звичайно, він дуже хотів ходити своїми ногами. І слова Ісуса не виходили в нього з голови.

Якось до Сергійка зайшла Оленка, щоб провідати його. У неї був дуже гарний настрій – вона раділа, що знайшла кішку Люсю. Вона розповіла Сергійкові про те, як до неї потрапила ця чудова кішечка, яка вона розумна, весела і як з нею цікаво гратися. Хлопчик зацікавлено слухав розповідь Оленки й разом з нею тішився витівкам маленької Люськи. У душі він теж хотів, щоб у нього була така ж кішечка. Раптом він запитав дівчинку:

– Оленко, пам’ятаєш, Ісус у Нагорній проповіді сказав: «Просіть і буде вам дано!» Як ти думаєш, Ісус може все-все дати, про що ми Його просимо?

Оленка, трохи подумавши, відповіла:

– Я думаю, що все, адже Ісус – Бог, і Він усе може!

І вони помолились про те, щоб Сергійко повірив словам Ісуса. Діти попрощалися в гарному настрої, але, повернувшись додому, Оленка задумалася над тим, про що вони розмовляли із Сергійком.

Дівчинка згадала, як він весело сміявся, коли вона йому розповідала про Люську. Оленка вирішила, що він теж, напевно, хотів би мати таку кішечку. Як же бути в такій ситуації? Дівчинка могла б подарувати Люську Сергійкові, але вона вже встигла полюбити кішечку й не хотіла з нею розлучатися. Тоді Оленка вирішила порадитися з бабусею про те, як потрібно правильно вчинити.

Вона постукала в кімнату до бабусі й попросила дозволу ввійти. Бабуся охоче вислухала свою онучку й сказала:

– Оленочко, ти можеш у вільний час сходити до друзів, погуляти у дворі, пограти в сніжки або, наприклад, сходити до басейну. А Сергійко – інвалід, він не може ходити, і йому дуже самотньо вдома. Подаруй йому свою Люську, я думаю, що він буде дуже радий. А ти ж бо часто ходиш його відвідувати й зможеш, приходячи до нього, погратися з кішечкою.

– Бабусю, яка ж ти мудра! – вигукнула дівчинка. – Я так і зроблю!

Наступного ранку Оленка, акуратно загорнувши Люську в ковдру, направилася до Сергійка. Вона натисла кнопку дзвінка.

Сергійкова мама, відчинивши, здивовано запитала:

– Оленочко, що трапилося, чому ти так рано прийшла?

Дівчинка сказала, що вона прийшла в дуже важливій справі.

– Ну добре, проходь до спальні. Сергійко ще в ліжку.

– Привіт, Сергію! – сказала Олена. – Я вчора довго думала над твоїм запитанням: чи може Ісус виконати все, про що ми Його просимо. Думаю, буде правильно, якщо я тобі подарую мою Люську!

Оленка розгорнула ковдру, і звідти вилізла маленька, дуже гарна чорно-біла кішечка.

– Яка вона гарна! – вигукнув Сергійко. – А тобі не шкода віддавати свою подружку мені? – запитав хлопчик.

Дівчинка відповіла:

– Ні, не шкода! Ми ж з тобою друзі й можемо разом гратися з Люсею, правда?

У цей день Сергійко був веселим і радісним. Він грався з Люською і сміявся, дивлячись на її милі витівки. Він давно вже так не веселився. Хлопчик був безмірно щасливий. Тепер він був упевнений у тому, що Ісус чує наші молитви.

…Ка-ар! Ка-ар! А я, ворона Клара, усе це бачила! Ка-ар! Який благородний учинок! Оленка – справжній друг! Ох, я забула вам розповісти ще одну новину! Ка-ар! Я тепер учуся каркати по-котячому! Кар-мяу! Люся тепер завжди сидить на підвіконні того вікна, що біля мого дерева, і кватирка часто буває відчиненою. Ка-ар! Я спробую з нею поговорити. Послухайте: «Кар-мяу! Кар-мяу!» Думаю, що виходить непогано. Ка-ар! Ну, до зустр-р-річі! Ка-ар! Ка-ар!

Кешка і його родина

Настала весна. Здавалось, що все ожило в одну мить. Дні стали довші, а ночі коротші. Весняне повітря було свіжим і чистим. Природа розквітала: зазеленіли дерева й кущі, пробивалася крізь землю травичка, прокидалися комахи. Повернулися також із теплих країв птахи. Вони особливо радісно щебечуть і співають, коли знову повертаються додому після зимування. Як славно все влаштував Бог на Землі! Він піклується про звірів і птахів, про дерева й квіти! Він розфарбовує їх Своїми найяскравішими фарбами. Ви бачили метеликів? Скільки Він створив різних видів метеликів, так красиво їх розфарбував, просто замилуєшся! А якими гарними стають пташки, коли готуються до весілля! Яке яскраве «вбрання» вони на себе одягають!

– Ка-ар! Ка-ар! Ка-ар! Це ви знову про птахів розповідаєте? Я вас сердечно вітаю! Це я, Клара! Так! Так! Я з вами повністю згодна! Такому вбранню, яке мають деякі птахи, може позаздрити найбагатший цар! Але не всі птахи себе прикрашають у день свого весілля. Ка-ар! Наприклад, наш друг, Кешка-горобець, не особливо був убраний у своє свято! Ка-ар! Так ви ще нічого не знаєте про Кешку?! Ка-ар!

У нашого Кешки тепер є родина. Його обраницю звуть Луїза! Він так радів і щебетав, коли Луїза знесла йому шість чудових яєчок, з яких потім з’явилися прекрасні горобенята: п’ять дівчаток і один хлопчик. Кешка назвав свого синочка дуже гарним ім’ям – Єремія! Ка-ар! Ка-ар! Це біблійне ім’я! Так називали в давньому Ізраїлі одного пророка. Він був посланий Богом для того, щоб ізраїльський народ покаявся у своїх гріхах, тому що вони стали служити й молитися ідолам. Ка-ар! Ка-ар! А цього Бог не любить. Єремія був дуже слухняний Богові й передавав усі Божі слова ізраїльському цареві. За це Єремію сильно побили й посадили до в’язниці. Але Бог не залишив Єремію, Він звільнив його, а ізраїльтян покарав.

Ка-ар! Ка-ар! Звідки я все це знаю? Ну звичайно ж, від Оленочки! Я чула, як вона читала цю біблійну історію своїй бабусі. Дуже сумно, коли люди не слухають Бога. Я думаю, що горобець Кешка дуже слухняний. Він увесь час піклується про свою родину, завжди приносить черв’ячків і комах для горобенят, і про свою обраницю Луїзу не забуває. Він їй щоранку співає пісень. Яких пісень? Я, звичайно, не можу сказати, що його пісні такі ж гарні, як у солов’я Лео із сусіднього лісу. Але вважаю, що Кешка від усього серця цвірінчить для своєї улюбленої Луїзи, коли сидить біля свого будиночку на сході сонця. Втім, не тільки для Луїзи. Він, я думаю, також дякує Богові за все, що Він йому дав: будиночок, Луїзу, доньок і синочка Єремію!

Ка-ар! Ну добре! Я полетіла, поки сонце зовсім не сіло за обрій! Ка-ар! Хочу трохи прибратися у своєму гнізді, щоб уночі мені спалося солодко! Бажаю й вам на добраніч! Ка-ар!

Жертва

Вікно в кімнаті Оленки було широко відкритим. Свіже повітря заходило в усі куточки її кімнати. За вікном йшов теплий весняний дощ.

– Оленко! – покликала її бабуся.

– Що, бабусю? – відповіла вона.

– Ти не могла б мені почитати з Біблії? – запитала Оленку бабуся.

– Охоче! Я з радістю це зроблю! – з готовністю відповіла онука.

Оленка взяла в руки Біблію, сіла поруч зі своєю бабусею й почала читати. Вона читала про пророка Іллю, який прийшов до бідної вдови під час голоду в місто Сарепту й попросив нагодувати його. Але вдова сказала, що в неї є тільки жменя борошна в діжці й трохи олії в глечику. Вона спече із цього корж, вони це з’їдять і вмруть потім від голоду. Але пророк Ілля сказав їй, щоб жінка спочатку трохи від цього коржа віддала йому, і після Бог її благословить – і борошно не скінчиться в діжці, і олія в глечику. Вона повірила пророкові, і зробила так!

– Бабусю, яку жертву вчинила ця бідна вдова! Спочатку нагодувала пророка, а потім Бог її благословив!

Онучка й бабуся стали міркувати про те, що ж це таке – ЖЕРТВА?

Краплі теплого дощу розбудили нашу стару знайому – Ворону Клару, що дрімала на гілці. Вона була дуже незадоволена, що крапельки весняного дощу збігали по її чорному дзьобі – від цього вона починала чхати.

– А-апч-хи! Ка-ар! Ка-ар! Це ви знову про мене розповідаєте? Здрастуйте! Так, це не дуже-то приємно, коли дощ тебе зовсім промочив, просто «до найменшої пір’їнки»! Я, звичайно, могла б сховатися від дощу у своєму гнізді, але не можу. Бо там, у моєму гнізді, ген де, нагорі, дивиться вище, ще вище – там сьогодні ночував мій друг шпак Борис і його родина! Ви запитуєте – чому? Ка-ар! Учора ввечері приходили в наш двір злі діти з рогатками й зламали шпаківню Бориса. Вони навіть стріляли й у нього! Ой! Ой! Як мені було його шкода! Бідний Борис! Він так засмутився, що йому ніде було ночувати! Звичайно, я, як розумна й добра Ворона, запропонувала своєму другові та його родині на цю ніч моє гніздо. Ка-ар!

Борис мій друг, я його знаю давно! Він щовесни селиться на сусідній сосні. Нам завжди є про що поговорити! Ка-ар! А як він співає коли заходить сонце! Ка-ар! Просто заслухаєшся!

Пустити на нічліг друзів?! Ви думаєте, це шляхетно? А може це жерт-вен-но? Я правильно вимовила це слово? Ка-ар! Це нове слово для мене. Я його почула сьогодні ранком з вікна Оленки. Я почула розмову й історію з Біблії про жертовність вдови з Сарепти. Ка-ар! А ще бабуся Оленки сказала, що Ісус теж став жертвою за наші гріхи. Ка-ар! Що Він умер на горі Голгофа й потім на третій день воскрес, щоб нас спасти. Тому віруючі святкують щовесни свято Великодня й згадують про те, як Христос пожертвував Собою заради інших. Ка-ар! Дуже цікаво слухати, як Оленка зі своєю бабусею читають Біблію! Ка-ар!

Гляньте-но! Гляньте! Ка-ар! Іванко, Надя й Сашко несуть шпаківню й хочуть її прикріпити до дерева! Ка-ар! Як чудово, що ми живемо поруч із такими гарними людьми! У Бориса знову буде будиночок, і він, звичайно ж, за це буде прославляти Бога!

Ранкова молитва

Цей ранок був особливо теплим. Пташки весело цвірінькали на деревах. У них були важливі справи. Вже настала осінь, і всі перелітні птахи готувалися відлітати на зимівлю в теплі країни. За літо вони встигли виростити своє потомство. Пташенята так підросли, що їх стало важко відрізняти від дорослих птахів. За літо вони зміцніли, набули навичок, які допоможуть їм прогодуватися. Час перельоту – це нелегкий час: не кожен птах долітає до місця зимівлі. Тому птахам потрібно добре харчуватися, щоб підтримувати сили свого організму, адже їм потрібно благополучно перелетіти через гори і ліси, річки і моря.

– Ка-ар! Ка-ар! Ви знову розповідаєте про птахів? Ка-ар! Здрастуйте! Ка-ар! Так, ви маєте рацію! Переліт – це нелегко, і всі пташки, які перелітають, мають потребу в гарному харчуванні. Ка-ар! Та й ті птахи, які залишаються зимувати, теж мають потребу в цьому. Ка-ар! Тому і я, і Кешка-горобець, і багато інших птахів залишаються зимувати поруч з будинком № 38. Ка-ар! Кешкині пташенята теж виросли за цей час і розлетілися хто куди. Ка-ар! Я думаю, що Кешка і його Луїза можуть порадіти за своїх пташенят. Ка-ар! Адже вони всі виросли дуже слухняними та добрими. Кешка навчив їх співати вранці хвалу Богові! Ка-ар! Ка-ар!

Пам’ятаю, я обіцяла вам розповісти про маленьку кішечку Люську! Так! Так! Я не забула про це! Ка-ар! Люся живе в Сергійка, у неї все є: і будиночок, і тепла підстилка. Хлопчик з любов’ю дбає про Люську. Звичайно, і вона відповідає йому тим самим. Часто вона зручненько вмощується біля Сергія і ласкаво муркоче йому свою нескінченну пісеньку.

Сергій і його мама вранці перед сніданком завжди моляться. їх навчила так робити Оленка, яка товаришує із хлопчиком. Вона, як і раніше, часто відвідує Сергійка й охоче проводить з ним вільний час. Вона розповіла, що Ісус заповідав нам дякувати Богові за все, і в першу чергу за хліб щоденний. Ка-ар! Яка Оленка хороша дівчинка! Якби я була дівчинкою, то обов’язково з нею б подружилася! Ка-ар! Вона так багато знає про Бога! Ка-ар! Я думаю, це тому, що вона завжди своїй бабусі читає Біблію. Ка-ар!

Розповім вам, що я одного разу побачила, сидячи біля вікна Сергія. Ка-ар! Сергій і його мама молилися Господу Богу. Вони просили, щоб Бог благословив їжу та дякували Йому за те, що Він завжди піклується про них і дає їм їжу на кожен день. Ка-ар! Маленька Люська сиділа поруч на стільці й несподівано під час молитви стала нявкати. Ка-ар! Ка-ар! Як я шкодую, що до цього часу не вивчила котячу мову! Сергій сказав: «Дивись, мамо, Люська теж молиться!» Мама похвалила Люську і дала їй за це смачну ковбаску. Ка-ар! Ви знаєте, вона потім завжди сідала поруч і нявчала, коли вони молилися перед їжею! Ка-ар! Я знаю, що тварини і, звичайно ж, ми, птахи, все відчуваємо і розуміємо так само, як і люди. Ми завжди відповідаємо взаємністю на любов людини, а тим більше – на ЛЮБОВ БОГА!

А ви молитеся, коли сідаєте за стіл, щоб поїсти? Ка-ар! Ви дякуєте Богові за все, що Він вам дає? Ка-ар! Я, як немолода і мудра Ворона, це давно роблю. Ка-ар! І Бог завжди мені посилає на прожиття! Ка-ар!

Ой! Ка-ар! Скільки часу я з вами проговорила! Ка-ар! Я тут з вами дуже затрималася! А я взагалі-то дуже зайнята! У мене стільки клопотів! Ка-ар! У мене все має бути під контр-р-ролем! Бувайте! Ка-ар!

Прийшла осінь

Ка-ар! Доброго дня! Ми з вами так давно не зустрічалися! Ка-ар!Ка-ар! Стільки нового й цікавого я хочу вам розповісти! Ка-ар! У нашому будинку № 38 відбулося стільки важливого, що я просто не можу стриматися. Ка-ар! Почну з початку: дівчинка Надя, яка живе у квартирі № 5, цієї осені пішла до школи. Її мама Валентина купила величезний букет квітів для першої вчительки, а для Наді – багато подарунків в її гарний ранець. Ка-ар! Дівчинка так раділа! І я теж раділа – правда, не знаю чому. Напевно, тому, що Ісус сказав: «Радійте з тими, хто радіє!» А ще я побачила, що в новому ранці Наді лежить дитяча Біблія – це Оленочка із квартири № 17 подарувала до першого вересня.

Оленка хоче, щоб Надя, навчившись читати, сама змогла прочитати всі історії з цієї славної книги. Ка-ар! Надюша була щаслива, що в школі вона навчиться читати й писати і довідається багато цікавого й важливого. Ка-ар! Як шкода, що немає на світі шкіл для ворон. Ка-ар! Я б тоді могла в школі вчитися. Ка-ар! Я думаю, що теж прочитала б щось дуже важливе з Біблії! Ка-ар! А поки я сиджу біля вікна Оленки, коли вона читає Біблію своїй бабусі. Ка-ар!

Ось одного разу сиджу я і слухаю, як Оленка читає оповідання про пророка Йону. Він був дуже неслухняним пророком! Ка-ар! Ви думаєте, що такого не буває. Ка-ар! Ще як буває! Ка-ар! Діти бувають неслухняними, і за це батьки їх карають. Ка-ар! Отож і пророк Йона був неслухняним. Його Бог послав у місто Ніневію, щоб він розповів мешканцям, що Господь хоче знищити це місто за їхні гріхи. Але Йона не послухав Бога й поплив на кораблі зовсім до іншої країни. Бог розгнівався й послав на море великий шторм. Корабель став тонути. Йона зрозумів, що Бог розсердився на нього й попросив капітана корабля, щоб вони викинули його за борт у море. Ка-ар! Ка-ар! Це було жахливо! Ка-ар! Але Бог не дав Йоні потонути в морі. Ка-ар! Бог послав для Йони велику рибу. Ка-ар! Це, напевно, був кит. Він проковтнув Йону. Заждіть! Заждіть! Ка-ар! Не засмучуйтесь! На цьому історія не закінчилася! Йона три дні й три ночі був у животі цієї великої риби. За цей час він зрозумів, що потрібно просити прощення в Бога! Ох, як це важливо – вчасно попросити прощення! Це я сама знаю, зі свого досвіду! Отож, продовжую далі. Ка-ар! Коли Йона попросив прощення в Бога, то риба виплюнула Йону недалеко від міста Ніневії. Він вирушив туди, щоб розповісти мешканцям цього міста, що вони живуть неправильно й грішать перед Богом. Бог хоче знищити це місто за гріхи, якщо вони не покаються. Ка-ар! Як же це страшно! Мешканці міста Ніневія злякалися і покаялися перед Богом у своїх гріхах і просили в Бога прощення за все. Ка-ар! Бог вилив на них Свою милість та не знищив місто. Ка-ар! Ка-ар! Я думаю, що й вам стало зрозуміло, як важливо нам слухатися й виконувати веління Божі! Ка-ар! А також дуже важливо слухатися маму й тата!