Що це за птах

Жив-був Гусак.

Був він дуже дурним і заздрісним.

Всім Гусак заздрив, з усіма сварився, на всіх шипів.

Усі хитали головами і говорили:

— Ну і Гусак!

Якось побачив Гусак на ставку Лебедя.

Сподобалася Гусаку довга лебедина шия.

«Ось,— подумав Ґусак,— мені б таку шию!»

І просить Лебедя:

— Давай мінятися. Тобі мою шию, мені твою.

Подумав Лебідь і погодився.

Помінялися.

Пішов Гусак із довгою лебединою шиєю, не знає, що з нею робити. То так поверне, то так витягне, то згорне колесом — все незручно.

Побачив його Пелікан і почав сміятися.

— Ти,— каже,— і не Гусак, і не Лебідь! Ха-ха-ха!

Образився Гусак, хотів зашипіти і раптом побачив у Пелікана дзьоб з великим мішком.

«От би мені такий дзьоб з мішком!» — подумав Ґусак.

І каже до Пелікана:

— Давай мінятися: тобі – мій червоний ніс, а мені – твій дзьоб з мішком.

Посміявся Пелікан, але погодився.

Помінялися.

Подобалося Гусаку мінятися.

З Журавлем Гусак ногами помінявся: за свої лапчасті дістав тонкі, журавлині.

У Ворони свої великі білі крила на її маленькі чорні виміняв.

Довго Гусак умовляв Павича поміняти його яскравий хвіст на свою закарлючку.

Умовив.

А добрий Півень подарував Гусаку свій гребінець, борідку, а заразом і «кукуріку»…

Став Гусак ні на кого не схожий.

Іде Гусак на журавлиних ногах, воронячими крилами без толку махає, лебединою шиєю на всі боки крутить.

Назустріч йому череда гусей.

— Га-га-га! Це що за птах? — здивувалися гуси.

— Я Гусак! — крикнув Гусак, заляпав воронячими крилами, витяг лебедину шию і гаркнув на все пеліканяче горло: — Ку-ку-рі-ку! Я найкращий!

— Ну, якщо ти Гусак, ідемо з нами, — сказали гуси.

Пішли гуси на лужок, і Гусак із ними.

Усі гуси траву щипають, а Гусак тільки дзьобом з великим мішком плескає — не може траву щипати.

Пішли гуси на ставок купатися, і Гусак із ними.

Усі гуси в ставку плавають, а Гусак берегом бігає — журавлині ноги плавати не дозволяють.

Сміються гуси:

— Га-га-га!

А він їм:

— Ку-ку-рі-ку!

Вийшли гуси на берег, а тут, звідки не візьмись, Лисиця!

Загеготали гуси та полетіли.

Один Гусак залишився — воронячі крила його підняти не можуть, побіг він на журавлиних ногах — та в очереті павичевим хвостом заплутався…

Тут схопила його Лисиця за довгу лебедину шию і понесла…

Побачили це гуси, налетіли на Лисицю і давай її щипати з усіх боків.

Кинула Лисиця Гусака і втекла.

— Дякую, гуси, врятували ви мене! – сказав Гусак. — Тепер я знаю, що робити.

Пішов Гусак до Лебедя і віддав йому довгу шию, Пелікану повернув дзьоб з великим мішком, Журавлю — тонкі ноги, Вороні — чорні крила, Павичу — яскравий хвіст віялом, а доброму Півню — гребінець, борідку, а заразом і «кукуріку».

І став Гусак гусаком.

Тільки розумним і незаздрісним.