Скляний будинок
Вовк Борис Георгійович
Вранці після сніданку малюків здивувала Тетяна Петрівна.
— Ходімо по ягоди, одягайтесь,— сказала вихователька.
Галя взула чобітки й, пов’язуючи хустку, запитала:
— А хіба вже є в лісі ягоди?
За вікнами дитячого садка ще білів сніг. Щоправда, дедалі помітнішими ставали ознаки весни. Дзюрчали перші струмки. Плакали, проводжаючи зиму, бурульки.
— До лісу ще й справді зарано,— погодилася Тетяна Петрівна.— Не там ростуть зараз суниці-полуниці.
Приземкуватий, довгий будинок, перед яким зупинились малята, був схожий на величезний акваріум.
— Там, мабуть, рибки плавають всередині,— каже Галі Павлик.
Двері скляного будинку відчинилися.
— А ми до вас в гості молодшою групою,— сказала працівникові в синьому халаті і синій кепці Тетяна Петрівна.— На екскурсію.
Разом з усіма опинилися під скляним дахом Галя з Павликом. Галя навіть примружилась від яскравого електричного світла. А коли розплющила очі, то побачила зовсім не рибок.
— Помідори! — зраділа Галя.
— Огірки! — вихопилося в Павлика.
Малята йшли поміж грядок салату і зеленої цибулі. Та ось праворуч спалахнуло щось червоне.
— Ягоди! — заплескали у долоні Галя.— Ми такі з татом у лісі влітку збирали.
Тетяна Петрівна посміхнулася і сказала:
— Ягід у лісі ще довгенько чекатимемо. А у теплиці, бачите, вони вже й достигли.
Джерело:
“Журавлина”
Борис Вовк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1989 р.