Сміх на службі

Любов пообідавши й дружбу,
Митець привабив Сміх на службу.
Та зблідлий Сміх за тиждень поверта,
Мов скривджена смертельно сирота,
Нудьгою очі світяться, сумні:
— Не до душі робота ця мені:
В одну годинку
На рот приладили сурдинку⁽¹⁾!
Чекай вказівки — смійсь а чи не смійсь,
Повище взяв — то б’ють за недогоду:
«Не вмієш, — кажуть, — ти сміятись для народу!»
Утратив волю я, всього там бійсь,
Де й ділась гострота і сила,
Й дзвінкість джерелом не била.
Я став нудним орлом
З поламаним крилом.
Найболючіш: кому раніше
Я серце лікував і тішив,
У кого мав любов і славу,
Хто шанував мене весь вік, —
В очах у них читав невіру і зневагу…
Так я урізав поли, втік.

Наш Сміх — слуга, і друг, і син народу —
Шанує над усе і дзвінкість, і свободу.

⁽¹⁾ Сурдинка — пристрій, що його при потребі скрипаль накладає на струнну підставку, щоб приглушити звук скринки.