Троє друзів

На лісовій галявині в маленькій, гарно облаштованій норі жили собі троє великих друзів: горобчик, сіра мишка й імбирний чоловічок, який був медяником, прикрашеним шоколадом, і завжди видавався свіжоспеченим. Для своїх друзів він був теплий і хрумкий.

Усі троє працювали, як уміли, й кожен, допомагаючи іншим, робив те, що в нього виходило найліпше: горобчик ходив полем у пошуках харчів, мишка рубала дрова й палила ними в печі, а імбирний чоловічок готував суп.

Вечорами горобчик повертався з поля зазвичай змерзлий і стомлений. Але зате в нірці, де завжди було приємно і тепло, йому жилося дуже добре. Горобчик сідав у крісло і відпочивав. Мишка поралася, накриваючи на стіл. Імбирний чоловічок приносив каструлю із супом. Але що то був за суп! Густий, ситний, смачний і запашний…

Горобчик, споживаючи його, звик примовляти:

– Такого супу не їсть навіть пав’ячий король у неділю. А ми їмо цю смачнючу страву щовечора!

Чуючи ці слова, імбирний чоловічок відповідав:

– Це все тому, що перед тим, як подати суп, я додаю до нього багато ароматних трав. Тому страва так добре приправлена й має чудовий аромат!

А тоді мишка додавала:

– А я, щоб приготувати цей суп, шукаю дрова з приємним запахом, ріжу їх на дрібні шматочки і кидаю у вогонь так, щоби страва готувалася дуже повільно.

Горобчик підхоплював:

– І не забуваймо про те, що кладемо до нашого супу. Підбираємо для нього продукти найвищої якості! То я шукаю їх, то я їх збираю, і саме я вкидаю їх до каструлі. Тут грибочок, там зернятко, два листочки капусти, три горошини, дві квасолини, чотири сочевиці й цвіт гарбуза: ось як готується такий чудовий суп!

Ось так чудово жили собі троє друзів без клопотів і сварок аж до того часу, поки в їхній місцевості не з’явився хитрий і підступний братик лис.

Він зауважив крізь вікно, як імбирний чоловічок порається біля каструль. Товстенький, смачнючий, золотистий імбирний чоловічок! Лис охоче схрумав би його, та проблема полягала в тому, що чоловічок ніколи не виходив з нірки, а двері хатинки було надійно замкнуто на засув.

У злісного й спритного лиса, однак, виникла ідея. Він пішов до лісу, щоб знайти горобчика й пожалітися йому:

– Мій бідний друже! Мені серце крається, коли бачу, як ти гнеш спину на тих двох своїх друзів. Чому вони так безжалісно тебе використовують?..

– Що ти маєш на увазі, кажучи, що мене використовують?

– Чи те, що вони роблять, ти називаєш працею? Принесуть трохи дров і поставлять каструлю на вогонь! Щойно розпочавши працювати, вже закінчують. А ти цілий день – від світанку до ночі – ганяєш полями й городами… Я хотів би побачити, чи імбирний чоловічок на твоєму місці дав би собі раду. Хоча цього в жодному разі не станеться, бо той товстий ледар ніколи на це не погодиться…

Сказавши це, лис пішов геть.

А горобчик замислився над тим, що почув: “Якщо добре поміркувати, то братик лис справді правий. Дійсно, то я виконую всю роботу. Це неправильно. Треба все змінити. І то негайно!”

Прийнявши таке рішення, горобчик швиденько полетів додому. Був знервований, тупотів ногами й тріпотів крильми, протестував і верещав! Більше нічого не хотів робити сам! Вимагав усе змінити! Від наступного дня імбирний чоловічок мав шукати харчі, миша повинна була готувати суп, а він мав збирати дрова й палити в печі.

– Усі зрозуміли?

– Так, так, гаразд!

Наступного дня імбирний чоловічок з кошиком на плечах вирушив до лісу, щоб назбирати трохи грибів та інших харчів.

Відважно крокував уперед на своїх коротеньких ніжках з медового тіста, навіть не здогадуючись, що за ним, принюхуючись і задерши вгору рудого хвоста, стежить лис. Він ішов за чоловічком від куща до куща…

Імбирний чоловічок зірвав погриженого слимаками гриба, потім знайшов порожній стручок гороху, якусь гірку ягідку й жолудя з дивним запахом тирси… Бідний! Правду кажучи, не надто знав, що має збирати, бо ніколи цим не займався.

Побачивши, що кошик уже повний, вирішив повертатися додому. Коли проходив біля кущів, звідти вистрибнув лис і вхопив імбирного чоловічка за ногу.

Чоловічок крикнув. Однак лис також верескнув, шерсть наїжачилася, а сам він увесь напружився. Виявилося, що чоловічок був такий гарячий, наче його щойно витягли з печі. Лис обпік собі цілу пащеку, а коли сів і почав зализувати рани, чоловічок що сил у ногах кинувся втікати до нори.

Тим часом у норі справи теж ішли не найкраще.

Горобчик вирушив по дрова. Хотів, щоб горіло якнайкраще, тож зосередився на пошуках найменших гілочок і шматків дерева. Однак не зміг їх знайти й узявся розбивати великі колоди своїм гострим дзьобом. Не знаю, чи вам відомо, що дзьоб горобця найменше підходить для того, щоб ним розбивати великі шматки дерева. Дуже скоро дзьоб запух і зігнувся. Сумний горобець сів біля нірки й заплакав.

Дров не було, дзьоб страшенно болів. Словом, не залишалося нічого іншого, як сісти й плакати. Чи не так?

Мишка намагалася зварити суп. Старалася, як лише могла, але готувала його майже із самої води, а до того ж не мала потрібної кількості дров. У результаті суп вийшов ані не густий, ані не ситний, ані не смачний і запашний… Мишка тільки промовила сама до себе: “Як там казав імбирний чоловічок?.. “Це все тому, що перед тим, як подати суп, я додаю до нього багато ароматних трав!” Мушу зробити так само!”

І, не вагаючись більше ні хвилини, познаходила всякого зілля та й кинула до каструлі. Що тут почалося! Вариво почало вилазити з каструлі на всі боки.

Перелякана мишка вибігла назовні й, сівши на порозі хати, вже була готова розплакатися.

Саме в цей момент до нірки, кульгаючи, підійшов імбирний чоловічок. Побачив своїх друзів, які сиділи одне біля одного на порозі і гірко плакали! Коли побачили імбирного чоловічка з пораненою ногою, їхній плач перетворився на жахливе ридання.

Чоловічок сказав:

– Ото ми собі влаштували, всі троє! І що це нас за муха вкусила, що ми помінялися обов’язками? Адже кожен так добре виконував свою працю, яку вмів робити й до якої мав здібності. Ми були тоді щасливі, й усе так добре функціонувало…

Бідний горобець сховав свою голову під крило, а двоє друзів утішали його. Не сперечаючись, усі разом вирішили, що житимуть так само, як раніше: горобець знову шукатиме харчі, мишка збиратиме дрова, а імбирний чоловічок, використовуючи все це, варитиме смачний суп.

Усі були щасливі й задоволені, всі, крім лиса. Зрештою, його думка й так уже нікого не цікавила.