Три золотих яблука

Жив на світі багатий купець, і було у нього три дочки: Карен, Марен і Метте. Дуже любив купець своїх дочок, а найбільше наймолодшу.

Ось одного разу збирається купець по своїх торгових справах у місто Копенгаген на ярмарок і запитує доньок, які їм привезти гостинці. Старша Карен попросила купити їй золоту прядку; середня, Марен, золоте веретено, а молодша, Метте, подумала і каже:

— Найбільше на світі, тату, хочеться мені золотого яблука з тієї яблуні, яку я сьогодні уві сні бачила. Привези мені його!

— Все привезу вам, дочки мої дорогі! — Відповідає купець, — зі шкіри вилізу, а привезу!

Поїхав купець на ярмарок, покінчив усі справи і став купувати гостинці. Пощастило йому. Купив він Карен золоту прядку, Марен золоте веретено, а от яблука золотого для Метте, як не намагався, ніде не зміг роздобути.

Вернувся він засмучений додому, віддав страшним дочкам гостинці, а молодшій каже:

— Не знайшов я, доню, золотого яблука! Ти вже не ображайся на мене!

А Метте йому відповідає:

— Не журись, тату! Невелика біда. Чує моє серце, що рано чи пізно дістанеться мені золоте яблуко.

Згодом приїжджає до купця незнайомий хлопець-молодець свататися до молодшої дочки.

— Ні! – відповідає йому купець. — У нас такий звичай: спершу старшу дочку заміж віддають, потім середню, а вже потім черга  молодшої.

Гаразд, — каже хлопець-молодець. — Заберу я з собою твою старшу дочку. Тільки якщо вона мені не догодить, вибачай поверну назад.

Спорядили Карен у дорогу, вийшли всі за ворота проводжати. Хлопець-молодець сів із нареченою у візок і промовив:

Світло — попереду,

Темрява — позаду,

Слідом за візком ніхто не дивись!

І зникли з очей в ту ж мить.

Опинилася Карен та її наречений у дрімучому лісі. Темно, не видно нічого. Довго їхали, раптом зупинився візок перед низенькою хатинкою. Увійшли всередину, а там посеред кімнати широке оксамитове крісло стоїть. Здивувалася Карен: звідки в бідній хатці таке багате крісло? А молодець запросив їй сісти в нього. Сіла вона – і ніби підхопили її лагідні річкові хвилі. Поклала Карен голову на спинку – і ніби в лебединому пуху втопилася.

— Чи сиділа ти колись м’якше, дівчино? — Запитує її наречений.

— Ні, ніколи я м’якше не сиділа, — відповідає Карен.

Підніс він їй тоді срібний келих із питтям. Був це напій солодким, як мед, міцним, як вино, прохолодним, як джерельна вода.

— Чи пила ти щось солодше? — Запитує її молодець.

— Ні, зроду нічого солодшого не пила, — відповідає Карен.

Вивів тоді її хлопець-молодець із хатинки, посадив у візок та відвіз до батьківського дому. Цього разу взяв він із собою середню дочку. Тільки з нею так само, як з Карен вийшло. Незабаром і вона повернулася до батька.

Настала тепер черга молодшої дочки з хлопцем-молодцем їхати. Привіз він Метте в лісову хатинку, посадив у широке оксамитове крісло і запитує:

— Чи сиділа ти колись м’якше, дівчино?

А Метте йому відповідає:

— М’яке твоє крісло, пане, та тільки коліна моєї рідної матінки ще м’якші.

Підніс їй молодець срібний келих і запитує:

— Чи пила ти щось солодше?

А Метте відпила і каже:

— Солодке твоє пиття, пане, та тільки молоко моєї рідної матінки ще солодше.

Тієї ж миті хатинки як не бувало, і опинилась Метте в королівських покоях, а хлопець-молодець обернувся гарним принцом.

І розповів їй принц, що багато років тому була в нього наречена, гордячка, яких світ не бачив. Звикла вона до розкоші та  багатства, і все хотілося їй солодше за всіх їсти – пити, м’якше за всіх спати. Розгнівався за це на неї чарівник і ув’язнив навіки у своєму кам’яному замку. А принцу наказав жити в лісовій хатинці, доки не знайде він собі дівчину просту, скромну, щоб її ні м’яким кріслом, ні солодким питтям не можна було здивувати.

Довгі роки шукав принц собі нову наречену – і жодна дівчина перед м’яким кріслом та солодким питтям не встояла. А Метте з першого погляду полюбилася йому, тільки її він  і мав першу випробувати.
Зажили Метте з молодим принцом у королівському замку в любові та злагоді. Раз вийшла Метте в сад і бачить. Між дерев стоїть золота яблуня, точнісінько така, яку вона уві сні бачила. Метте розповіла принцові про свій сон і про те, як батько ніде для неї золотого яблука не зміг знайти. Тоді зірвав принц із дерева три золоті яблука і каже:

— Поїдемо до твого батька, відвеземо йому яблука. Нехай побачить, що справдився  твій сон.

А старий купець тим часом журиться-сумує, що улюблена дочка безвісти згинула. Тільки раптом бачить: відчиняються ворота і в’їжджає в позолоченій кареті його дочка, а з нею поряд – молодий, гарний принц. Підійшла Метте до батька, простягнула йому три золоті яблука і каже:

— Ось, татку, золоті яблука. Чуло моє серце, що рано чи пізно, а сон мій збудеться.

Зрадів купець і задав великий бенкет. Три дні і три ночі бенкетували, всіх перехожих пригощали, і мені, зізнатися, теж дещо перепало.