Утікачка Моллі Шилохвостик

Золотава гостя

Джесс Форестер та її найкраща подружка Лілі Гарт обідали на кухні маленького будиночка, в якому Джесс жила разом із татусем.

– Я так наїлася! – промовила Лілі, погладжуючи свого животика. – Піца, яку приготував твій тато, просто неймовірна!

Джесс усміхнулася.

– Яке щастя, що ти живеш через дорогу: можеш приходити щоразу, як він її готує.

– Радий, що тобі сподобався обід, – промовив пан Форестер, увійшовши до кухні. – То що плануєте робити далі?

– Звичайно ж, збираємося відвідати тварин! – відповіла Джесс.

У старенькому сараї позаду будинку батьки Лілі влаштували лікарню для звірів «Лапка допомоги». Дівчатка люблять там бувати і доглядати тваринок.

– Сьогодні вранці прибуло маленьке поранене лисеня, – зауважила Лілі, – найперше маємо навідатися до нього.

Джесс кивнула, і її русяві кучерики затанцювали.

– Хороша ідея, – промовила вона. – Найкраще в літніх канікулах те, що ми днями можемо проводити час із тваринами!

– Стривайте! – вигукнув пан Форестер. – А куди слід поставити брудні тарілки?

– У мийку! – проспівали хором Лілі та Джесс.

Складаючи тарілки в раковину, Джесс почула тихий звук, подібний на дряпання.

– Послухайте! – сказала вона. Шкр-ш-ш-ш… шкр-ш-ш-ш… шкр-ш-ш-ш…

– Звук неначе лунає з-під вашої раковини, – промовила Лілі.

Дівчинка присіла подивитися, що там. Лілі заклала своє коротке темне волоссячко, підстрижене під каре, за вуха й прочинила дверцята шафки.

– О! – видихнула вона.

Всередині сиділа найпрекрасніша крихітна брунатна мишка з такими рожевими й напівпрозорими вушками, що дівчатка майже могли дивитися крізь них. Мишка кліпнула маленькими очицями-намистинками, а потім утекла, сховавшись за совком.

– Яка ж вона мила! – проказала Лілі.

Пан Форестер засміявся.

– Таки справді дуже мила, але вона не може залишитися тут. Нам треба її впіймати!

Він попорпався в шухлядах і дістав звідти довгасту прямокутну пластикову коробку з маленькими дверцятами на одному кінці.

– Бачите? – сказав він. – Як тільки мишка попадеться всередину, дверцята за нею зачиняться. І потім ми зможемо випустити її в безпечному місці. Але спершу, – провадив він, – треба знайти щось таке, що привабило б мишку забігти в коробку.

– Мабуть, миші люблять шоколадки! – припустила Джесс.

– І арахісове масло! – додала Лілі. – Спробуймо потроху того й того.

Вони встановили пастку біля кухонної шафки, і дівчатка, попрощавшись із паном Форестером, подалися Барвистим провулком до лікарні для звірів. Подружки пройшлися по саду та зупинилися біля загону з дикими зайченятами. Поглянувши на них, зайченя з перебинтованою лапкою повільно пострибало до паркану.

– Подивися на той рухливий маленький носик, – проворкотіла Джесс.

Лілі всміхнулася.

– Він нагадав мені про інше зайченя, маленьку Люсі Довговусик. Я досі не можу повірити, що з нами сталася така пригода в чарівному лісі!

Джесс кивнула.

– І справді було неймовірно: дивовижні звірятка, що балакали, їхні милі маленькі хатки… і Золотуня!

Золотуня – чарівна киця, яка одного разу стала пацієнткою лікарні «Лапка допомоги». Вона відвела дівчаток до таємничого Лісу Дружби, щоб ті допомогли здолати капосну відьму Грізельду. Відьма замислила позбутися геть усіх звірів, щоби ліс дістався лише їй. Дівчатка минули загін, який пан та пані Гарт збудували для поранених борсуків. Поблизу нього росло кілька дерев, у затінку яких заховалася пара оленят, кожне з гіпсовою пов’язкою на одній лапці. Тваринки сполохалися і, кліпаючи своїми довжелезними віями, щось роздивлялися.

Джесс повернулася туди, куди вони спрямували свій погляд. На одному з дерев з’явився золотий спалах.

– Поглянь! – скрикнула вона. – Це ж Золотуня!

Кішка із золотавою шерсткою спритно стрибнула крізь гілля й опустилася на траву. Підбігши, дівчатка присіли, щоб погладити її шовковисту голівку.

– Яка радість, Золотуню, бачити тебе! – мовила Лілі й звернулася до Джесс: – Золотуня казала, що знайде нас, якщо Грізельда знову задумає щось лихе. То ось, Золотуню, чому ти тут?

Киця нявкнула й побігла до Блискучого струмка, що протікав біля саду пана та пані Гарт. На мить спинившись, вона озирнулася на дівчаток.

– Золотуня хоче, щоб ми йшли слідом за нею! – скрикнула Джесс. – Мабуть, вона знову веде нас до Лісу Дружби!

Золотуня стрибала з камінця на камінець, перетинаючи струмок, і дівчатка побігли слідом. Так вони опинилися на Ясній луці, де височів сухий дуб. Щойно киця наблизилася до нього, як на гілках попробивалися листячко і квіти – і враз дерево ожило. Джмелі й метелики закружляли навколо жовтих квітів під деревом, з гілля долинав пташиний спів.

Золотуня лапкою торкнулася літер, вирізьблених на корі дуба.

– Нам обом слід прочитати це, пам’ятаєш? – промовила Лілі й відчула приємне хвилювання.

Джесс кивнула голівкою і почала рахувати:

– Один, два, три…

– Ліс Дружби! – промовили дівчатка.

За мить на стовбурі дерева з’явилися дверцята, що сягали дівчаткам до плечей. Джесс простягла руку до клямки у формі листочка й відчинила двері. Назовні вихопилось яскраве золотаве сяйво.

Нявкнувши, Золотуня стрибнула в прочинені двері. Джесс поглянула на Лілі і всміхнулася:

– Готова?

– Аякже! – сказала Лілі. Вони взялися за руки й ступили всередину, слідуючи за Золотунею до Лісу Дружби.

Ліс Дружби

Дивовижне золотаве сяйво огорнуло дівчаток, і вони відчули легке пощипування по всьому тілу.

– Ми зменшуємося! – вигукнула Джесс.

Коли сяйво розсіялося, дівчатка опинилися на освітленій сонцем і оточеній високими деревами лісовій галявині. Яскраві квіти хитали голівками на легкому вітрі, виповнюючи пахощами повітря.

Подружки радісно ахнули, коли знову побачили маленькі хатки довкола галявини біля кав’ярні «Мухомор».

– З поверненням! – промовив м’який голос. Лілі та Джесс озирнулися й побачили усміхнену Золотуню.

Вона стояла перед ними, випроставшись на повен зріст, на двох задніх лапках, а довкола її шиї кільцями обвивався блискучий шалик. А що дівчатка зменшилися, то тепер їхня подружка-киця заввишки діставала їм до плечей.

– Золотуню! – скрикнула Лілі, обіймаючи її.

– Це навіть чарівніше, ніж було раніше! – сказала Джесс. – Поглянь, Лілі, онде кав’яренька «Мухомор».

Вона вказала на невеличку, пофарбовану в червоне дерев’яну хатину з білими крапками на дашку. Хатина належала Довговусикам, сімейству зайців, яких дівчатка побачили, вперше прийшовши в Ліс Дружби.

Двері кав’ярні відчинилися, і крихітна заїнька вибігла їм назустріч, мелькаючи куцим хвостиком.

– Привіт, Лілі! Привіт, Джесс! – Люсі Довговусик обійняла дівчаток за ніжки. – Так радісно бачити вас знову!

– Привіт, Люсі! – промовила Лілі й присіла, щоб приголубити зайченя. – У тебе борошно на вушках!

Захихотівши, Люсі потрусила вушками, і невагома хмарка борошна злетіла в повітря.

– Я допомагаю матусі й татусеві приготувати тістечка з насінням. Нам ще багато всього випікати, тож побачимося згодом!

І, писнувши від радощів, зайченя повернулося до хатини.

На територію кав’ярні проприходили всі звірята. Вони віталися з дівчатками й поспішали далі.

Прочимчикував повз них із повним ягід кошиком, почепленим через лапку, кріт, а молодий їжачок штовхав поперед себе невеличкого возика, на якому лежали лісові горішки, волоські горіхи та солодкі каштани.

– Це ж Гаррі Колючка! – пригадала Джесс. – Здоров був, Гаррі!

Той помахав їм лапкою.

– Золотуню, чому ти знову привела нас сюди? Невже Грізельда повернулася, – запитала Лілі?

Кішка заперечно похитала золотавою голівкою.

– Ні. Я привела вас сюди тому, – всміхнулася киця, – що нині в Сонячній долині ярмарок. Я подумала, що вам було б цікаво його відвідати.

Дівчатка захоплено перезирнулися.

– З превеликою радістю! – промовила Лілі.

– То ось чому всі такі заклопотані! – вигукнула Джесс. – Вони готуються до ярмарку!

Гаррі штовхав свого маленького возика по галявині. Возик був наповнений такою кількістю горіхів, що їжачок не бачив, куди їхав, і навмання кермував візочком. Коли дівчатка разом із Золотунею відскочили вбік, даючи Гаррі проїхати, з кишеньки шортиків Джесс випав маленький записничок. Дівчинка нагнулася, щоб підняти його, але крихітна золотаво-бура мишка дісталася до нього першою.

– Я підберу! – пропищала мишка.

Лілі затамувала дух в той час, як мишка намагалася підняти записничок.

«Вона така маленька, що я могла б тримати її в одній руці» – подумала про себе Лілі.

– Я вже несу! Несу! – залементувала мишка. Їй ледь вдалося припідняти кутик записничка, і Джесс зігнулася взяти його. Дівчатка опустилися навколішки біля мишки.

– Дякую! – промовила Джесс. – Як тебе звати?

– Моллі, – відповіла мишка, всівшись на пухнастий мох, щоб віддихатися. – Моллі Шилохвостик.

– Яке прекрасне ім’я! – зазначила Лілі. – Ти дуже добра.

– Я залюбки всім допомагаю, – промовила Моллі.

– У мене є матуся з татусем і дев’ятеро братиків та сестричок – і всім їм я охоче допомагаю! – від усмішки вусики Моллі смикнулися. – Але я надто маленька, щоб щось робити на нашій ятці під час ярмарку, тому допомагаю всім, кому як можу. Ви зголодніли?

Вона розв’язала свою маленьку торбинку і показала дівчаткам, що було всередині.

– Хрустики з лісових горішків, скуштуйте.

Моллі висипала трішки хрустиків на простягнуті долоньки Лілі та Джесс. Хрустик був завбільшки з рисове зернятко.

– Смакота! – сказали дівчатка разом, гризучи хрустики.

– Ось, беріть іще! – запропонувала Моллі.

– Але ж тоді тобі майже нічого не залишиться, – сказала Золотуня.

– Не хвилюйся, – відповіла Моллі, – я піду додому й наповню свій мішечок знову. Я так зголодніла, доки всім допомагала!

Вона підбігла до найближчого дерева, подріботіла нагору східцями, вирізаними в стовбурі, і видерлася просто на гілочку, де тулилася чепурна хатинка. Смачний аромат долинав із прочиненого вікна.

– Ви ж зачекаєте мене і візьмете з собою до Сонячної долини? – благально запитала Моллі.

– Авжеж! – промовила Золотуня. – Тільки запитай спершу в мами з татусем, чи можна.

Моллі зникла за дверима хатки. За хвилину Лілі та Джесс побачили у віконцях дев’ятеро маленьких мишачих носиків. Це були братики і сестрички Моллі!

Вони помахали дівчаткам, після чого з хатки вибігла Моллі, а слідом за нею вийшла усміхнена миша, вбрана у фартух, і назвалася дівчаткам матусею Моллі.

– А що то за чудовий аромат? – спитала Лілі.

– Ми занурюємо чорниці в карамель, – пояснила пані Шилохвостик. – Підходьте до нас на ярмарку, гаразд? А ти, Моллі, дивися не вскоч у халепу. До зустрічі, дівчатка!

Тримаючи свою торбинку, повну хрустиків з лісових горішків, Моллі щасливо вмостилася на руках у Лілі. І четверо друзів вирушили до Сонячної долини на ярмарок.

Грізельда!

Золотуня вела дівчаток за собою поміж дерев. Біля стежини ріс кущ блідо-рожевих троянд, і Лілі зупинилася, щоб насолодитися красою тендітних квітів. Моллі визирнула з її кишеньки й заворушила носиком.

– Вони пахнуть точнісінько так само, як і полуничні млинчики моєї матусі! – писнула вона.

– Усі квіти такі красиві! – промовила Лілі, роззираючись. – Отже, з Чарівною Шипшиною все гаразд?

Чарівна Шипшина росла біля печери, в якій жила Золотуня. І якщо буяли квіти на кущі, то й усі квіти в Лісі Дружби розквітали. Грізельда намагалася знищити кущ, але, на щастя, Золотуня разом із дівчатками зупинила її.

Киця радісно кивнула.

– На ній з’явилися нові пуп’янки! – відказала вона й повела дівчаток далі. – А ось і Сонячна долина!

Лілі та Джесс аж ахнули, коли ступили на луку з густою зеленою травою. Подекуди посеред трави виднілися квіти оранжевого, жовтого та яскраво-червоного кольорів.

– Як красиво! – вигукнула Джесс.

– Усі квіти кольору сонечка! – промовила Лілі. Вона всадовила Моллі Шилохвостик на землю і подала їй мішечок із хрустиками.

– Дякую, що підвезла! – промовила Моллі. – Я побігла допомагати. Побачимося згодом!

Вони помахали маленькій мишці на прощання й стали спостерігати за тим, як швидко долина наповнюється звірятами, котрі готували свої ятки для ярмарку, а щоб ярмаркувалося веселіше – вигадували забави.

Золотуня вказала на білича, що готувався до гри «Збий яблуко», але всі яблука попадали долі.

– Гадаю, Вуді Пухнастик потребує допомоги, – сказала вона.

Дівчата підійшли до столика Вуді і допомогли йому зібрати всі яблука-втікачі.

– На вигляд дуже апетитні, – сказала Лілі, підіймаючи рожеве яблуко з-під столу.

– Ось, скуштуйте! – мовив Вуді. Він тримав по яблучку в кожній лапці й простягнув їх Лілі і Джесс.

– М-м-м-м, – промовила Джесс, надкушуючи яблуко. – Неймовірна смакота!

– Вони з Благодатного дерева, – пояснив Вуді. – Звідти ми беремо всю нашу їжу.

Перш ніж дівчатка встигли докладніше розпитати у Вуді про Благодатне дерево, Лілі помітила Моллі, що дріботіла до них.

– Я допомогла сороці Агаті Сяйкрильце виставити всі блискучі призи для її лотереї, – випалила вона. – А ще допомогла Люсі Довговусик порозкладати тістечка з насінням.

– Ого! – дивувалася Лілі, а Моллі Шилохвостик вже набрала повітря й казала далі:

– І я допомогла панові Мудруну встановити його бульбашкову машину. Він – мудрий сич і блискучий винахідник!

Дівчатка всміхнулися одна одній.

– Ми познайомилися з паном Мудруном минулого разу, і навіть побували в його секретній майстерні, – промовила Джесс.

– Йой, халепа! – раптом вигукнув Вуді.

– Що сталося? – запитала Лілі.

– У мене є лишень великі яблука для гри, – запричитав білич, – я ж зовсім забув відібрати маленькі яблучка для маленьких звірят!

Моллі заплескала в лапки і з радісним писком кудись помчала.

– Моллі, ти куди? – гукнула Джесс, але маленька мишка вже зникла.

Саме в цю мить увагу Лілі привернула іскра світла понад лісом. Сяюча жовто-зелена куля пропливала в повітрі, наближаючись до долини. Дівчатка вже бачили її раніше, коли вперше прибули до лісу…

Лілі відчула, як усе всередині неї похололо. Вона штурхнула Джесс.

– Здається, Грізельда також вирішила відвідати ярмарок, – сказала вона знервовано.

Джесс видихнула.

– О ні!

Всі звірятка покидали свої справи і позахиляли голови, щоби простежити за кулею. Коли вона долетіла до центру долини, почулося «т-р-і-і-і-сь» – і бризки зелених іскор розлетілися навсібіч. А як іскропад ущух, дівчатка побачили довготелесу жінку в блискучій ліловій туніці й високих чоботях. Її очі були темні й холодні, а ніс масивний і гачкуватий.

– Усім назад! – застерегла Золотуня звірів. – Це відьма Грізельда!

Звірята запищали від страху.

Грізельда розтоптала жовті квіти гострим носаком свого чобота на високому підборі.

– Ха-ха, – вигукнула вона, – це та кішка та людські прибульці.

– Іди геть, Грізельдо! – закричала Джесс. – Повертайся до своєї вежі й дай Лісові Дружби спокій!

Грізельда тицьнула пальцем на гірку з яблук Вуді, і вони зникли в хмарці пурпурового диму. Із зойками та криком лісові звірі сахнулися від відьми. Декотрі з них збилися в купку, в якій більші затуляли собою менших. Хтось плакав, а хтось утік, заховавшись за своїми ятками.

– Бідолашні звірятка, – прошепотіла Лілі, – вони ж уперше побачили Грізельду. Вони такі налякані!

Грізельдині очі зблиснули.

– Розважаєтесь, еге? – проскреготіла вона зубами. – Що ж, тепер начувайтеся. Я бачила ваше Благодатне дерево з його безглуздими фруктами та горіхами. І поки ви тут розважаєтеся, мої бабайки нищать його. Незабаром ви не матимете що їсти!

Звірятка ахнули від жаху. Лілі, Джесс та Золотуня стурбовано перезирнулися. Вони вже зустрічали бабайок – брудних, гидких і обмежених Грізельдиних посіпак.

– Ха-ха! – верескнула Грізельда. – Ви повинні покинути Ліс Дружби. Я зроблю його жахливим і похмурим та переїду сюди жити!

Лісові мешканці гірко заплакали.

Джесс ступила крок уперед.

– Грізельдо, – мужньо промовила вона, – ми вже зупиняли тебе раніше, зупинимо й цього разу!

Відьма зиркнула поверх свого гачкуватого носа.

– Подумайте як слід, людиська. Цього разу ви не зможете мене зупинити!

Вона клацнула пальцями – і вмить зникла в рясному дощі іскор та спалахів.

Повітряні мандрівки Аса

Джесс повернулася до Лілі.

– Нам треба поспішати до Благодатного дерева та зупинити бабайок! – вигукнула вона.

І щойно сказала це, як дівчатка почули чийсь голосочок:

– Пробачте, будь ласка!

Дівчата озирнулися. Численна родина Шилохвостиків заполонила простір під їхніми ногами! Золотуня насупилася.

– Де Моллі? – запитала вона в мишей.

– От через це ми й прийшли до вас! Сказати, що не знаємо, де вона! – заплакала пані Шилохвостик, заламуючи крихітні лапки. – Ми не бачили її з обіду. Я так хвилююся за неї. Тепер тут небезпечно – поруч шугає відьма зі своїми посіпаками.

Лілі напружено думала. Що сталося тієї миті, коли Моллі подріботіла геть? Вуді казав, що в нього немає маленьких яблук…

– О ні! – скрикнула вона. – Мабуть, Моллі побігла до Благодатного дерева, щоб зібрати яблука для Вуді.

Джесс перелякано зойкнула.

– Але ж там бабайки!

Сімейство Шилохвостиків запищало в паніці.

– А що як бабайки схоплять її? – вигукнула пані Шилохвостик, і її вусики затремтіли. – Ой лишенько, ой лишенько! Моя бідолашка Моллі!

Джесс та Лілі стурбовано поглянули на Золотуню. Вона кивнула, неначе прочитала їхні думки.

– Ми знайдемо Моллі, пані Шилохвостик, – промовила Золотуня. – І живою-здоровою приведемо її додому, я обіцяю!

Золотуня схопила дівчат за руки й повела за собою через Сонячну долину.

– Я знаю коротку дорогу до Благодат­ного дерева, – сказала вона, – ходімо.

На іншому боці долини вони угледіли цибаня лелеку, вбраного в шолом пілота з емблемою, на якій було написано «Повітряні мандрівки Аса».

– Це Капітан Ас! – сказала Лілі. – Ми зустрічали його минулого разу, коли приходили до Лісу Дружби.

Золотуня швидко пояснила ситуацію Асові.

– Чи не підвезете нас до Благодатного дерева, Капітане?

– «Повітряні мандрівки Аса» до ваших послуг! – промовив лелека, салютуючи крилом. – За мною!

Всі поспішили до невеличкої галявини, вкритої травою. Посередині стояли дві дерев’яні лави.

Лілі всміхнулася.

– А це, мабуть, зала вильоту «Повітряних мандрівок Аса» – сказала вона.

Лелека стиха кашлянув.

– Кхм. Погляньте, будь ласка, нагору, юні леді…

Просто в повітрі понад деревами плавала яскрава повітряна куля, змайстрована з кольорових латочок.

– Оце так! – промовила Джесс. – Ми на ній полетимо?

Золотуня широко всміхнулася.

– О, так!

Ас відв’язав мотузку від кілочка в землі і потягнув за неї. Донизу опустився кошіль повітряної кулі, доволі низько, щоб дівчатка та киця могли вскочити в нього. Ас потягнув за шнур, який метлявсь усередині кошеля. Пш-ш-ш! І велика кількість бульбашок вистрелила просто в отвір у повітряній кулі.

– Вона працює на бульбашковій енергії, – пояснив Ас. – Пан Мудрун винайшов її для мене. То що, готові вирушати?

– Так! – вигукнули дівчатка та Золотуня. Лелека знову відсалютував.

– Розв’язати вузли! – прокричав він і взявся розв’язувати другу шнурівку, вивільняючи повітряну кулю.

Кошіль злегка підстрибнув і повільно здійнявся вгору. Величні крила Аса ліниво рухалися вгору-вниз, коли він летів поруч із повітряною кулею, тримаючи в дзьобі мотузку. Золотуня з дівчатками дивилася згори на верхівки дерев. Унизу немовби розкинулося зелене, жовте та золоте море.

– Погляньте! Ми якраз минаємо Сяйливий водоспад, – вигукнула Золотуня, вказуючи на дивовижний потік.

Джесс поглянула вниз на блискуче синє сяйво посеред зелені.

– Ох, якби в мене був час зробити замальовку! Який же Ліс Дружби прекрасний!

Легким змахом крил Ас змінив напрямок руху повітряної кулі.

Попереду було велетенське дерево, що височіло понад іншими у всьому лісі.

– А он і Благодатне дерево! – сказала Золотуня. – Цікаво, чи вже добралася туди Моллі.

Лілі угледіла щось неприємне жовте посеред гілля Благодатного дерева. На вигляд то була наче брудна, замащена багном шерсть, і вона вже десь бачила це раніше…

– Бабайки! – скрикнула дівчинка.

Благодатне дерево в небезпеці

– Бідолашна Моллі вже має бути там, – сказала Лілі. – Якщо вона натрапить на бабайок, то страшенно злякається.

Коли дівчата наблизилися до Благодатного дерева, то побачили, що його крона була кругла, як льодяник, і вивищувалася над рештою дерев.

Його листячко виблискувало на сонці, а на гіллі росли найрізноманітніші фрукти і горіхи. Були там і яблука з помаранчами, і малина, і полуниця, гостролисті ананаси та пухкенькі персики. Горіхи висіли посеред фруктів невеличкими осяйними кетягами.

– Ого-го! – вражено вигукнула Джесс. – Це просто неймовірно!

– А бабайки нищать його! – промовила Золотуня похмуро. – Погляньте-но!

Вона вказала на місце, де двоє бабайок якраз вилазили на найнижчі гілки. Один зривав фрукти й кидав додолу, тоді як другий смикав за гілку, що росла вище. З хрускотом вона відламалася. Бабайка вхопив зламану гілку і заходився збивати нею фрукти.

– О ні! – промовила ошелешена Лілі. – Що більше вони знищать, то менше їжі залишиться звірям. Ми повинні негайно зупинити бабайок!

Золотуня гукнула до Капітана Аса.

– Чи можете ви висадити нас так, щоб бабайки не побачили?

Ас скерував повітряну кулю за невеликий пагорб, рясно вкритий квітучими кущами. Він майже приземлив кулю і скинув донизу мотузяну драбинку.

Пасажири спустилися вниз на лісовий килим із трав.

– Дякуємо за подорож! – промовили дівчата, стишуючи голос, щоб бабайки не почули.

– Будь ласка, – прошепотів Капітан Ас і ще раз відсалютував. – Щасти, Золотуню! Щасти й вам, юні леді!

Лелека взяв у дзьоб мотузку й тихо полетів геть.

Золотуня провела дівчаток поза схилом, скрадаючись за деревами. Коли вони наблизилися до Благодатного дерева, Джесс помітила на землі кілька крихт. Вона придивилася пильніше, а потім тихо промовила:

– Моллі напевно десь тут! Сподіваюся, бабайки не помітили її!

– Добре б спочатку знайти Моллі, – прошепотіла Лілі.

Друзі визирали з-за стовбура дерева.

А Благодатне дерево трусилося від того, що бабайки дерлися вгору по його гіллі. Як і дівчатка, на зріст ті почвари були високі, але вбрані в пошарпаний брудний одяг. Їхня жорстка шерсть, заляпана сухою багнюкою, мала строкате забарвлення: брудно-зелене, вицвіле блакитне та огидне жовте. І тхнуло від них, немов від гнилої капусти. Бабайки були так заклопотані нищенням дерева, що й не помітили, як за ними спостерігають.

– Бу-га-га! Бу-га-га-га! – Мара сиділа на гілці й так реготала, що дівчатка бачили всі її брудні зуби. – Якщо бабайки позривати всі фрукти, – гиржала та, – вони стати брудні, роздушені і вкриті мурахами!

– Ги-ги! Ги-ги-ги! – радів Чад. – Грізельда бути щаслива, що бабайки нищити їжу для звірів.

Сопуха крутилася, розкидаючи навсібіч персики.

– Грізельда сміятися, коли бабайки казати їй про дурне мале мишеня, яке хотіти допомагати бабайкам!

Джесс та Лілі затамували дух. Вони ж, мабуть, говорять про Моллі!

Душок постукав себе в груди.

– Душок розумний, сказати їй принести для бабайок вода з водоспаду.

Мара так зареготала, що мало не бебехнулася з дерева додолу.

– Миша піти допомагати. Але вона ніколи цього не зробити! Бу-га-га! Бу-га-га-га!

Бабайки заулюлюкали та зістрибнули додолу. Вони бігали довкола стовбура Благодатного дерева, підкидаючи ногами розчавлені фрукти.

Джесс, Лілі та Золотуня пильно й стурбовано перезирнулися.

– Бідолашна Моллі, – промовила Лілі. – Вона ж просто хоче допомогти – хай навіть жахливим бабайкам. Зараз вона дуже далеко від дому. І зовсім сама!

– Ми хоча б знаємо, де її шукати, – сказала Джесс. – Та як нам пішки дістатися до Сяйливого водоспаду?

Золотуня попрямувала попід квітучими кущами.

– Сюди, дівчатка! Я знаю коротку дорогу!

Подружки рушили слідом за кицею.

– Як тільки ми врятуємо Моллі, – промовила Джесс, – придумаємо, як змусити бабайок припинити нищити Благодатне дерево.

– Але нам треба поспішати, – зауважила Лілі, – бо зовсім скоро у звірят зовсім не лишиться їжі!

Веслохвости

Золотуня пересікла ліс, а потім звернула на стрімку кам’яну стежку. «А що як Моллі впала у водоспад? – думала Лілі. – Чи вміє вона плавати?» У Джесс також був стурбований вигляд. Вони поспішили стежиною ще швидше – на рев водоспаду.

За черговим витком стежки друзі раптом побачили стіну блискучої шумливої води. Вода спадала стрімкою пласкою скелею і, пінячись та пускаючи бульбашки, впадала в басейн унизу.

– Сяйливий водоспад! – видихнула Лілі. – Він прекрасний!

– І небезпечний, – зауважила Золотуня. – Будьте обачні, дивіться, куди ступаєте. Від води усе тут слизьке.

Вони полізли по скелях, наближаючись до водоспаду.

– Ми наскрізь промокли від дрібних крапель! – вигукнула Джесс, намагаючись перекричати рев водоспаду. – Моллі зараз, мабуть, дуже налякана.

Дівчинка склала долоньки ковшиком, приклала їх до вуст і загукала:

– Моллі!

– Моллі Шилохвостик! – луною озвалася Лілі.

Золотуня блискавично перестрибувала з камінця на камінець.

– Де ж вона може бути? – стурбовано кішка. – Маленьку Моллі буде важко знайти.

– Погляньте, – скрикнула Лілі, – он якась темна пляма за водоспадом, думаю, то печера.

– Так і є! – зраділа Джесс. – І там Моллі!

Спершу Лілі нічого не бачила, але крізь бурхливу воду та бризки вона раптом угледіла постать маленької мишки. Та в паніці металася на краю печери.

– Моллі, не бійся! – загукала Лілі. – Ми дістанемо тебе звідти!

Джесс підбігла до нерівних кам’яних скель із краю водоспаду й почала дертися нагору, сподіваючись пройти крізь стіну води.

Аж раптом вона посковзнулася і, впавши, стала з’їжджати вниз, у круговерть бульбашкової пінистої води!

– Джесс! – закричала Лілі, і її темні очі наповнилися жахом.

Вони з Золотунею кинулися на допомогу Джесс. Киця простягла лапку, Лілі простягла руку і разом вони підняли дівчинку, відвернувши лихо.

– Дякую, – видихнула Джесс. Її серце стукотіло від страху.

– Ану ж я спробую дістати Моллі, – промовила Лілі, але Золотуня зупинила її.

– Це надто небезпечно, – промовила кішка, вказуючи на шалену воду, – якщо ти впадеш туди, тебе змиє і віднесе далеко геть.

Лілі відчула, що от-от заплаче.

– Що ж нам тоді робити? – простогнала вона. – Якби ми могли вповільнити воду, дісталися б до середини і врятували Моллі з печери.

– Так! – скрикнула Золотуня. – І я знаю, хто нам допоможе. Гайда!

– Не хвилюйся, Моллі, ми повернемося! – гукнула Джесс і разом з Лілі вони рушили слідом за кицею нагору. Золотуня зупинилася біля невеличкого жовтого будиночка з водяним млином.

– Хто тут живе? – спитала Лілі.

– Сімейство Веслохвостів, – відповіла Золотуня, стукаючи у двері.

За хвилину двері відчинились, і з будиночка вибігло сімейство бобрів. Узуті в гумові чобітки, вони несли килимки, складені крісельця та величезний кіш для пікніка.

– Золотуня! – вигукнули бобри. – Який приємний сюрприз!

– Це пан та пані Веслохвости, – пояснила Золотуня, – їхні діти – Боббі та Бетсі, а це дідусь і бабуся Веслохвости.

– А ви, мабуть, Джесс і Лілі, – запитала пані Веслохвіст. – Ми все про вас чули!

Боббі та Бетсі весело застрибали.

– Ви здолали Грізельду! – скрикнули вони.

– Тихіше, малече! – промовила до них мама. – Золотуню, ми йдемо на ярмарок. А ви хіба не йдете?

Золотуня швидко пояснила ситуацію з Моллі.

– Нам потрібна ваша допомога, пане Веслохвосте. Якби ви збудували гатку, щоб перегородити водоспад, ми могли б урятувати мишеня.

Старші бобри покидали всі свої речі.

– Ми з радістю готові стати до діла! – відповів пан Веслохвіст. – Родина Шилохвостиків – наші давні друзі.

– Боббі й Бетсі допоможуть, еге ж, діти? – додала пані Веслохвіст.

– Авжеж! – вигукнули малі.

Пані Веслохвіст обрала місцинку трохи вище, щоб їхню хижку не затопило, коли вода збиратиметься поза гаткою. Лілі та Джесс повернулися назад і прокричали Моллі про такий план крізь гуркіт водоспаду. Маленька мишка кивнула голівкою, підтверджуючи, що вона все зрозуміла.

– Ми скоро врятуємо тебе! – прокричала Джесс. – Обіцяємо!

Дівчатка разом із Золотунею допомогли сімейству бобрів зібрати палиці, гілля та каміння, а пан та пані Веслохвости, поклавши все те поперед струмка, розпочали будівництво гатки. Бабуся з дідусем допомагали, наповнюючи багном прогалини між гілками, щоб ті трималися купи.

– А як працюватиме гатка? – запитала Джесс, кидаючи оберемок гіллячок поверх споруди, яка поволі зростала.

– Вода збиратиметься поза гаткою замість того, щоб падати вниз водоспадом, – пояснила Золотуня. – Товсте гілляччя утримуватиме її спереду.

Невдовзі струмок було майже загачено, і поза гаткою потроху утворювався ставок.

– Ану, дівчатка, сходіть та перевірте водоспад! – вигукнув пан Веслохвіст. – Він мав би вже зупинитися.

Лілі та Джесс побігли до водоспаду. Шалений потік води перетворився на невеличку цівку.

Джесс стрибала від радощів!

– Гатка працює! – кричала вона.

Лілі й собі раділа.

– Отож зараз ми можемо врятувати Моллі!

Операція «Сяйливий водоспад»

Лілі та Джесс злізли вниз по схилу до того місця, де нещодавно стояла стіна води.

– Моллі! – скрикнула Лілі.

Маленька мишка тремтіла всередині печери. Дівчатка продерлися до неї по скелі, легко тримаючи рівновагу, коли водоспад уже не стояв на заваді. Моллі радісно писнула, коли Джесс узяла її в руки.

– Т-т-т-ти врят-т-т-тувала мене! – промовила вона, цокотячи своїми дрібними зубками від холоду.

– Ти в безпеці, – проворкотіла Лілі, погладжуючи маленькі рожеві вушка Моллі. Дівчатка повернулися назад, до краю води, де їх радісно вітала Золотуня з родиною Веслохвостів.

– Ось, – сказала Золотуня, скидаючи свій шалик, – загорніть у нього Моллі.

Лілі закутала Моллі в шалик і пригорнула до себе. Вона відчула, як маленька мишка перестала тремтіти, потроху зігріваючись. На березі річки Джесс побачила торбинку з хрустиками з лісових горішків і підійняла її.

– Я залишила їх тут, щоб вони не намокли, – пояснила маленька мишка. – Пригощайтеся, будь ласка. Тільки так я можу подякувати вам за те, що мене врятували.

Всі були страшенно раді тому, що Моллі тепер у безпеці. Але Лілі помітила, що вусики мишки опустилися донизу.

– Що сталося, Моллі? – запитала вона.

Моллі зітхнула.

– Я намагалася допомогти тим волохатим істотам і хотіла принести їм води з Сяйливого водоспаду, – сказала вона. – Я побачила Дженні Пір’їнку, пташку-кропив’янку, і та взяла мене на крила й принесла сюди. Але після того, як Дженні полетіла, я збагнула, що самотужки звідси не виберусь. Ті істоти, мабуть, хочуть пити.

– Моллі, – сказала Золотуня, – ті волохаті створіння – то бабайки, і вони зле пожартували з тебе.

– О ні! – запищала Моллі, затуляючи оченята своїми крихітними лапками.

– Все гаразд, – промовила Лілі ніжно, – ми не дозволимо їм зробити це знову.

– Нам час повертатися до Благодатного дерева, – сказала Золотуня, – поки бабайки до решти не знищили його.

Джесс задумливо поглянула на те місце, де раніше був водоспад.

– Ми знаємо, що бабайки люблять бути брудними й смердючими. – Проказала вона повільно. – То, може, використаємо водойму, утворену гаткою, і зробимо їх такими гарненькими та чистенькими, що вони забудуть про намір знищити Благодатне дерево?

– Гарна думка, Джесс! – промовила Лілі. – Але як змусити бабайок прийти до Сяйливого водоспаду?

Усі добряче задумались. Аж раптом Золотуня всміхнулася.

– У мене є чудовий план! Ми надішлемо їм повідомлення!

– Але як? – запитала Лілі.

– Дуже просто! – відповіла Золотуня. – Нам потрібен лише літун!

Вона утворила зі своїх лапок метелика і змахнула ними, наче крильцями. Тієї ж миті фіолетовий метелик пролетів уздовж берега річки й сів перепочити на квітці поруч.

– Вітаю! – пролунав тонесенький голосочок-дзвіночок.

Джесс та Лілі були в захваті. Метелик, що розмовляє!

– Це Гермія, – сказала Золотуня, – вона разом із друзями доправляє повідомлення для всіх звірят у лісі. Герміє, чи ти достатньо смілива, щоб доправити повідомлення для бабайок?

Крильця метелика зблідли та опустилися.

– Я буду сміливою, якщо це змусить їх перестати нищити Благодатне дерево.

Джесс усміхнулася.

– Дякую, Герміє! Я вже знаю, яке саме повідомлення слід їм надіслати…

Вона дістала з кишеньки свій записничок, розгорнула його і почала писати.

Лілі визирала з-за плеча подружки.

«Дорогі бабайки – прочитала вона, – ви добре потрудилися над тим, щоби знищити Благодатне дерево. Воно таки справді має жахливий вигляд. А тепер ідіть до Сяйливого водоспаду й накидайте в воду багато мулу та сміття, бо вона така чиста, що аж гидко. Грізельда»

Всі усміхнулися.

– Це має спрацювати, – сказала Джесс.

Вона скрутила записку в трубочку, подала її Гермії і та обкрутила свій довгий носик-хоботок довкола записки.

– Щасти тобі! – вигукнули дівчатка услід Гермії, яка змахнула крильцями і полетіла.

Лілі повернулася до сімейства Веслохвостів.

– Чи зможете ви відкрити гатку, коли бабайки будуть тут?

Пані Веслохвіст задоволено потерла свої лапки.

– Ми охоче провчимо тих бабайок, еге ж? – перепитала вона в сімейства. – Заховаймося біля гатки, щоб нас не було видно.

– Ми не будемо рухатися, доки ви не подасте нам сигнал, – сказав пан Веслохвіст дівчаткам.

Бобри рушили назад до гатки, тоді як Лілі, Джесс та Золотуня залягли в траві на вершині Сяйливого водоспаду. Моллі сиділа поруч і ділилася з друзями своїми хрустиками, поки вони чекали на бабайок.

Усі завмерли, коли почули тупотіння ніг та грубі охриплі голоси бабайок.

– Вони одержали повідомлення Гермії, – сказала Золотуня.

Друзі побачили, як бабайки вийшли з лісу, глипаючи довкола себе та чухаючи свої неохайні голови.

– Вода нема, – сказав Душок. – Де піти вода?

– Бабайки знайти, – сказав Чад, ошкірившись.

Четверо волохатих створінь ступили на скелі.

– Давай! – скрикнули Лілі та Джесс.

Купіль для бабайок

Пан Веслохвіст жестом показав дівчаткам «клас!», після чого бобри скотили колоди, що підпирали гатку.

Гу-гу-у-ух!

Джесс і Лілі захоплено спостерігали, як шалений потік води, ринувши, змив усіх бабайок. Вусики Моллі посмикувалися від захвату.

Бабайки ревли й хапали ротом повітря, намагаючись утекти від водяної лавини. Вони перекидалися й розбризкували воду, з’їжджаючи вниз по слизьких скелях, намагаючись у паніці дістатися сухої землі.

Але коли вони нарешті опинилися на суші, то були шоковані: весь бруд та багно на їхньому тілі змилися, і різнокольорове хутро аж виблискувало.

– Бабайки мокре, – затремтіла Сопуха. – Чудова грязючка зникнути. Бабайки холодне.

– Р-р-р-р-р! – прогарчав Душок. – Бабайки треба бруднитися в грязючка.

Сопуха викрутила свою спідницю, з якої стікала вода, підвиваючи:

– Одяг Сопуха чисте і огидне.

Вона нагнулася й жахливо завила:

– Штанці Сопуха чисте!

Чад побіг до дерев.

– Бігти! Бабайки треба повертатися назад до палацу Грізельда і занурити в бруд.

– Гей-гей! – вигукнули дівчатка та їхні друзі-звірята. Моллі Шилохвостик пискнула і заплескала у свої маленькі лапки.

– Тепер бабайкам є чим зайнятися, – всміхнулася Золотуня. – Вони ще довго бруднитимуться, тож і про Благодатне дерево забудуть. А в мене є ідея, як ми можемо прибрати весь цей безлад, що вони вчинили.

*

Згодом усі звірята допомогли перенести ярмарок із Сонячної долини до місцинки довкола Благодатного дерева. Вуді Пухнастик та інші звірята засмутилися, побачивши, як багато фруктів та горіхів позривали бабайки з дерева.

– Не хвилюйтеся, – сказала Золотуня. – На дереві ще багато плодів. Та й фруктів і горіхів ще наросте!

Потім Золотуня розповіла про свій план.

– Ми можемо змінити всі ігри так, – сказала вона звірятам, – щоб кожен допоміг прибрати безлад, який зчинили бабайки, але при цьому й добре розважився.

– Авжеж! – промовила Джесс. – Наприклад, зігравши в кеглі кокосами, тими, що їх бабайки позривали з гілок і повсюди розкидали.

– А ще можна провести таку гру – хто збере найбільшу кількість почавлених фруктів, той і виграв! – підхопила Джесс.

Вуді та інші звірятка радісно всміхалися.

– Блискуча ідея! – тільки й чути було в натовпі.

– Дайте мені кілька зіфрутих псуктів… ой, тобто зіпсутих фруктів, – сказав пан Мудрун, прилаштовуючи свій монокль, – у мене є ідея…

Незабаром кожен розважався, як міг. Джесс і Лілі стежили за змаганням у зборі зіпсованих плодів, де Гаррі Колючка, скрутившись калачиком, качався довкола і збирав-наколював фрукти собі на голочки. Моллі та її дев’ятеро братиків і сестричок весело пищали, танцюючи в бульбашках, що з’являлися з бульбашкової машини пана Мудруна. Він закидав у машину розчавлені фрукти, щоб бульбашки виходили різнокольоровими. Вилітаючи, вони дуже смачно пахнули!

– Мені не вдалося принести яблучка, які потрібні були Вуді для його гри, – промовила Моллі до дівчаток, – але ж це значно веселіше!

І коли сонце вже сідало за обрій, усі розчавлені фрукти та горіхи було прибрано.

– Спасибі вам! – промовив Вуді до дівчаток та Золотуні, весело махаючи хвостиком. – Якби не ви, на дереві взагалі б нічого більше не росло.

Пан та пані Шилохвостики по черзі обійняли дівчаток.

– Ще раз дякуємо за те, що врятували нашу Моллі, – промовив пан Шилохвостик.

Лілі і Джесс попрощалися з Моллі та всіма своїми друзями, а тоді Золотуня відвела їх назад до чарівного дерева посеред лісу, щоб дівчатка могли повернутися додому. Вона доторкнулася лапкою до стовбура, і дверцята відчинилися.

– Я така рада, що ви сьогодні були тут і зупинили Грізельду! – промовила золотава киця.

– І ми раді! – озвалася Лілі. – Гадаєш, відьма знову захоче колись позбутися всіх тваринок?

– Впевнена, що так, – промовила Золотуня, – але коли вона повернеться, я звернуся до вас.

Дівчата обійняли кішку.

– До зустрічі! – сказала Джесс.

– Навряд чи довго її доведеться чекати! – зауважила Золотуня.

Дівчатка ввійшли у двері назустріч золотавому сяйву, що освітлювало все всередині. За хвилину вони були вже на Ясній луці.

– Ого-го! – промовила Лілі, потираючи очі.

– Це була неймовірна пригода. Я така рада, що ми знайшли Моллі.

– І врятували Благодатне дерево, – промовила Джесс, усміхаючись.

Вони пострибали з каменя на камінь.

– Ходімо до твого дому й перевіримо, чи впіймалась ота інша маленька мишка, – сказала Лілі, й собі усміхаючись.

Проте коли подружки запитали пана Форестера, чи перевіряв він пастку, той щиро подивувався.

– Авжеж, іще ні. Адже минуло лише десять хвилин.

Лілі і Джесс захихотіли. Вони геть забули, що час зупиняється, коли потрапляєш у Ліс Дружби.

– Я перевірю! – сказала Джесс.

Вона зазирнула до кухонної шафки.

– Лілі, маленькі дверцята пастки зачинилися!

– Мишка має бути всередині! – промовила Лілі.

Джесс узяла в руки пастку й відчула, що там щось ворушиться.

– Випустімо її на волю, – сказала вона. Джесс обережно винесла пастку до дерев у кінці саду й поставила додолу. Лілі підняла дверцята.

За кілька секунд з’явився крихітний носик, і назовні поволеньки виповзла маленька коричнева мишка. Вона подріботіла по траві до віддаленого дерева – ліщини і, зупинившись, стала гризти маленького горішка, що впав додолу.

Лілі та Джесс усміхнулися.

– Мабуть, лісові горішки – найкращі їхні ласощі, – промовила Джесс.

Лілі засміялася.

– Достоту, як Моллі Шилохвостик!