Варені яйця

Вирушив бідний підмайстер мандрувати білим світом. Довго він тинявся, а роботи ніде й не знайшов.

Зайшов він одного разу в шинок і на останні гроші замовив кухоль пива, хліба з сиром та вісім варених яєць. Поїв підмайстер, зібрався розраховуватися з шинкарем: понишпорив у кишенях, але не знайшов жодної копійки. Мабуть загубив гроші десь по дорозі. Що тут робити? Коли шинкар спустився в льох за пивом, підмайстер вискочив у вікно і втік. Дуже розсердився шинкар, що якийсь пройдисвіт так обдурив його, але нічого не зміг зробити.

Минуло двадцять років. Підмайстер розбагатів. Вирушив він одного разу тими місцями, де поневірявся в молодості. Побачив біля дороги знайомий шинок, зайшов і замовив собі кухоль пива, хліб із сиром та вісім варених яєць. Наївшись, він запитав у шинкаря:

– Скільки з мене?

– Три крони, пане, – відповів шинкар.

Гість усміхнувся і відрахував тридцять крон.

– Ви помилилися, пане, – сказав шинкар, – ви винні тільки три крони.

– Візьміть усе. Я плачу за себе і за того підмайстра, який рівно двадцять років тому пив і їв те саме, що ви дали мені сьогодні.

– Звідки вам це відомо? – здивувався шинкар.

— Та я ж і був той самий підмайстер.

Шинкар помовчав трохи, а потім сказав:

– Ні, пане, ви неправильно вважаєте. Подумайте тільки, що я отримав би з тих восьми яєць, якби поклав їх під квочку. З яєць вилупилися курчата. Курчата б виросли і стали квочками. Порахуйте скільки курей було б у мене на подвір’ї. Заплатіть мені за всіх курей, яких я втратив через вас за ці двадцять років. Або ви заплатите мені сповна, або я віддам вас під суд.

Багач розсміявся, думаючи, що шинкар жартує. Але той не жартував. Він розкричався і пригрозив ще раз судом, якщо багатій не заплатить йому сповна.

На той час у шинку сидів селянин, який все чув. Він підійшов до колишнього підмайстра і шепнув:

– Іди до суду, я тобі допоможу. Тільки попроси суддю почекати на твого захисника.

Багач так і зробив.

Чекали вони, чекали в суді захисника, а той не йде. Вирішили починати справу, як раптом з’явився захисник.

– Вибачте мене за запізнення, – сказав він.

– А чому ви запізнилися? – розсердився суддя.

– Я не міг прийти раніше, – відповів селянин. – У мого брата є невелике поле. Він хотів сьогодні посіяти горох. Я приніс з крамниці цілий мішок гороху і почав чекати, коли горох звариться і охолоне, щоб його посіяти.

– Що за дурниці ви нам розповідаєте, – засміявся суддя. – Варений горох ніколи не проросте.

– Пане суддя, – відповів селянин, – а хіба можуть з варених яєць вилупитися курчата, як нас запевняє ця людина?

Тук шинкар так заплутався у своїх поясненнях, що втік із зали суду, навіть не вислухавши вироку.