Вузлик напам’ять

Катерина була дуже розсіяною коровою і завжди все забувала.

— Куди я поділа дзвоник Малюка? — спитала вона одного ранку, оглядаючи своє телятко. — Він такий непосидючий, як я тепер його знайду, якщо він втече? Я пам’ятаю, що кудись поклала дзвіночок, щоб відполірувати його соломою, але не пам’ятаю куди…

— Я бачив твій дзвіночок, Катерино! — сказало мишенятко Хвостик, яке завжди було у курсі всього, що відбувалося на фермі. — Ти повісила його на двері сараю, щоб не забути відполірувати. Дозволь дати тобі пораду: наступного разу зав’яжи напам’ять вузлик на носовій хустинці.

— Хороша ідея! — Визнала Катерина. — Але в мене немає носової хустинки. Прийдеться зав’язати вузлик на чомусь іншому.

Через пару днів, знову потрапивши в халепу, Катерина поскаржилася Хвостику:

— Я забула зачинити двері сараю, і Малюк знову втік! Ну чому ж я така розсіяна? Я зав’язала вузлик на згадку, як ти радив. А на чому забула.

Та ось він – розреготався Хвостик, показуючи на хвіст Малюка, що безтурботно скакав на подвір’ї.