Вишенька

Настала весна. Ласкаве сонечко зігріло вишню. Деревце потягнулося після довгого зимового сну, розправило свої гілочки і почало готуватися до своєї улюбленої роботи. Потрібно стільки встигнути до літа: дати життя листочкам, прикрасити себе квіточками, допомогти їм стати плодами-вишеньками; спостерігати за пташенятами в гнізді, звитому на гіллі, щоб не випали, бува, зі свого прихистку, а ще ховати їх від дощу й вітру!

Не будемо заважати працювати вишневому дереву, краще послухаємо, про що шепочуться бруньки на його гілочках.

– Ох, швидше б, швидше б відкритися – тісно нам стало в цій товстій коричневій сукні!

– Так, так, я вже одягаюся в зелененьке, а коричневе опадає!

Нарешті бруньки стали зелененькими листочками. Як же їм хотілося побачити світ і як раділи вони, коли бажання здійснилося! Згодом сталося ще одне диво: між листочками з’явилися чудові білі квіточки. Листочки приязно поставилися до них і всі разом почали дружити.

Серед квітів була одна квіточка-маля, яка дуже-дуже хотіла стати корисною.

– Ох, шановний листочку, скажіть, ви якусь користь приносите?

– Так, я допомагаю дереву дихати!

– А я?

– А ти дуже гарна і милуєш око!

– Ох, мені так хочеться бути не просто гарною, а приносити комусь користь!

І квіточка почала думати, що б їй доброго зробити…

До неї привітали бджілки – вона давала їм пилок. Старому джмелеві дозволила відпочити в тіні пелюсток. Але цього було замало, вона мріяла про щось важливіше!

Минув час, і наша подружка перетворилася на вишеньку. Спершу в неї обпали пелюстки, і вона злякалась…

– …Ох, друже-листочку, як я тепер буду жити? У мене немає тепер ні пилку, ні пелюсток…

– Не засмучуйся, подружко моя! Ти тепер – зелененька вишенька!

– Яка радість! Я буду рости й стану гарною та смачною! Як же зрадіють люди, коли поласують мною! А ти, друже-листочку, на кого перетворишся?

– Я згодом стану жовтим і впаду з дерева.

– Ой, бідолашний, і ти не зможеш бути корисним?

Листочок посміхнувся. Хотів щось сказати, але тут раптом пішов дощик, і листочки та молоденькі вишеньки почали вмиватися.

Щодня вони харчувалися сонячними промінцями і соком, яким напувала їх мама-вишня; умивалися дощиком і мріяли, хто ким стане:

– Я хочу, щоб мене з’їла дитина…

– А я хочу бути в компоті…

– А я – у варенні…

– А я буду сухофруктом…

Наша ж вишенька думала: «Хоч ким стану, аби тільки бути корисною!»

Згодом наші вишеньки стали соковитими, червоними…

– Які чудові вишні! – раділи діти. Вони зібрали їх і з задоволенням з’їли.

– Смачно!

«Які щасливі вишеньки! – подумала наша вишенька. – А мене не помітили…»

Незабаром прийшли люди з кошиками і зібрали частину вишень.

– Чудове буде варення, – перемовлялися вони між собою.

– Ой, моїх подруг зібрали, а мене не помітили. Як же мені хочеться бути корисною, стати в пригоді кому-небудь!

І наша вишенька ще старанніше харчувалася, пила і вмивалася.

Якось ранком прилетіли птахи, вони почали клювати вишеньки.

– Ох, раптом вони мене склюють, і я не стану в пригоді людям… – злякалася вишенька й сховалася за листочок.

Минали дні, були зібрані вишні і на компот, і на сухофрукти, а наша вишенька залишалася непоміченою. Вона докладала дуже багато зусиль, проте її не помічали…

Ось уже й листочки почали падати з дерева…

– Я не хочу просто впасти на землю, – плакала вона, – пташки, пташки, з’їжте мене! Нехай я хоч вам стану в пригоді. Ну, куди ж ви?

– Вони на південь полетіли, – відповів друг-листочок.

Настав день, коли наша вишня впала.

– Ох, я падаю!.. Нікому я не потрібна…

Вишня впала, а зверху її вкрив друг-листочок. Вишенька заснула. День при дні падав сніг… Минали тижні й місяці… І нарешті знову прийшла весна!

Вишенька розплющила очі – і що ж? Виявляється, червона сукня її зникла, залишився тільки камінчик, а з нього… пробивається паросток! Паросток нового вишневого дерева!

Впродовж усієї зими вишеньку вкривали листочки, годували її, адже вони, впавши на землю, поступово з’єдналися з нею і перетворилися на ґрунт.

Паросток ріс, міцнів, пускав коріння, трудився – і через кілька років став вишневим деревом… Незабаром на ньому з’явилися перші квіточки!

Наша колишня вишенька-малеча плакала від радості! Здійснилася її мрія стати корисною! Та ще й так здійснилася, як вона навіть уявити не могла!

Одного разу до вишні прийшла дівчинка, сіла під нею.

– Яка ти гарна, вишенько! А я – звичайна дівчинка. Як би я хотіла бути корисною! (Отут наша вишня посміхнулася – дівчинка їй відразу сподобалася). У нас у недільній школі деякі діти чудово співають, а я не вмію так гарно співати… Віра й Оленка добре відповідають на уроках… А я соромлюся… Як же я можу бути корисною для Бога?

Дівчинка заплакала, а потім почала молитися. Вона довго молилася: спершу крізь сльози, потім з тихо і, нарешті, радісно вигукнула:

– Слава Богу! Я знаю, чим зайнятися! Я буду молитися щодня за Сашка й Іринку… Вони перестали ходити до церкви… Вони забули про Бога…

Відтоді не було й дня, щоб вишня не чула молитов дівчинки за дітей. За цей час встигли дозріти плоди, їх зібрали… От уже й листочки почали опадати з вишні…

Якось дівчинка знову прибігла до дерева:

– Ох, дорога вишенько, яка я щаслива! Сашко та Іра сьогодні прийшли до церкви й покаялися! Вони розповідали, що останнім часом, особливо вечорами, дуже хотіли знову бути з Богом – ніщо інше їх уже не втішало… Обоє, як і колись, почали читати Біблію! Я довго молилася за них, але нехай це буде моєю таємницею – моєю й Бога! Мені так приємно, що моя молитва почута! Я завжди тепер буду приходити сюди й молитимусь, адже потрібно молитися багато про що!

Справді, дівчинка щовечора приходила й молилася то за недільну школу, то за братика, то за когось із друзів. І про себе – щоб не залишати служіння Ісусу.

Цієї зими вишеньці снилася дівчинка і її молитви. А коли знову настала весна, вишня прокинулася. І як же вона здивувалася, побачивши, що дівчинка молиться вже не сама, а з подругою!

Тепер вишня часто бачила, як до дівчинки в сад приходили друзі, ділились і горем, і радістю, разом молилися, разом читали Біблію.

Так, наші бажання можуть здійснитися, але вони повинні бути гарними і подобатися Богові!