Заєць і ведмідь

Ішли по лісу ведмідь і заєць.

Ведмідь іде, люльку смокче, за плечима мішок з морквою несе, а заєць іде збоку, моркву гризе,— вед­мідь дав. Догриз. Ідуть собі.

Тоді заєць питає:

— А що б ти зробив, Михайле, якби на тебе слон напав?

Подумав ведмідь, посмоктав люльку:

— Ну, що ж,— каже,— очевидно, довелося б кидати мішка та тікати, скільки сили є.

Помовчали. Йдуть далі.

— А що б ти зробив, Михайле,— знову заєць йому,— коли б на тебе лев напав?

Подумав ведмідь, посмоктав люльку:

— Ну, що ж,— каже,— не інакше, довелося б кидати мішка й тікати чимшвидше.

Помовчали. Йдуть далі.

А заєць знов:

— А що б ти зробив, Михайле, коли б на тебе тигр напав?

Подумав ведмідь, посмоктав люльку:

— Ну, що ж,— каже,— довелося б кидати мішка та тікати.

Помовчали. Йдуть далі.

— Ну, а що б ти зробив, Михайле,— знову заєць,— коли б на тебе заєць напав?

Подумав ведмідь, посмоктав люльку.

— Ну, що ж,— каже,— очевидно, довелося б кидати мішка та ті… Чекай, чекай, ти про що це? Ах ти ж капловухий! Ррррозірву! — ревнув ведмідь (аж люлька з рота вискочила) та хвать зайця за вухо. Той круть-верть, заверещав, як рвонеться, трохи вуха не одірвав. Таки вирвався. Одбіг трохи.

— Ну гаразд, Бурмило косолапий, я тобі це пригадаю. Значить, уже й пошуткувати не можна?! Тепер знатиму, який ти.— І побіг, потираючи вухо.