Зайчиків пиріг

На узліссі біла хатка притулилась над ярком. Там жили, крім мами й татка, син Юрко і кіт Мурко. Це були найкращі друзі—кіт хлопчині все коривсь, та й було це по заслузі, бо Юрко у школі вчивсь. А Юрко з котом не бився — до науки приганяв. Кіт нічого не навчився, крім звичайного „няв-няв”. І за вченість кіт Юрася дуже дуже поважав: в школу він його щоразу за ворота проводжав.

* *

Гість сьогодні у хатинці: із сусіднього села баба Пріся — ну, й гостинців для унука принесла! Помолилась на ікони, розв’язала клумачок: тут і ослик, тут і коник, а сливок, а яблучок! . .

— А оце, малий, дивися, їж пиріг та добре вчись: це ж у зайчика у лісі відняла, сюди йдучи! І бабуся, щоб під вечір до свого дійти села, хусткою напнула плечі, попрощалась та й пішла. Розглядав Юрко гостинці, що бабуся принесл а : календар прибив на стінці, загнуздав коня й осла. Ще ж кортіло скуштувати, що воно за пиріжок — тільки ж краще в школу взяти.. . Відкусив лише ріжок. Думає :

цукерки тощо в друзів є і в ворогів, та від зайчика ніхто ще не приносив пирогів.

Встав Юрко — було ще темно. А Мурко, наш бравий кіт, „добрий ранок  нявкнув чемно і провів аж до воріт. Шелестить житами поле, зеленіє моріжок. Йде Юрко мерщій до школи, погляда на пиріжок. Чи він з маком, чи він з сиром, чи такий він, я к усі?

Раптом бачить — зайчик сірий під ялинкою присів. А казали хлопці в школі — зайця упіймать — не хист: лиш посипать жменьку соли треба зайцеві на хвіст.

Взяв ту сіль Юрко у жменьку (про запас тримати звик) та й підкрався потихеньку, щоб той зайчик не утік. Тільки, що ж це? Не втікає зайченятко молоде, сльози лапкою втирає, сумно вушками пряде.

Тут Юрко аж сіль розсипав, сам не знаючи, чому, оченятами закліпав — шкода зайчика йому.

— Зайчику, чого ти плачеш? Розкажи свою біду! Отже, поки не розкажеш, то й до школи не піду.

— Там таке у мене горе, що й за ніч забуть не зміг: учинила мати вчора біле тісто на пиріг. До обід місила тісто, дві години мак товкла, а я к піч топила, чисто сірі лапки попекла. Пильнувала, доглядала, та гарячий був пиріг. Мама тут його поклала й наказала, щоб стеріг. Я й стеріг. Та що із того? Бачиш — де біжить потік, переходив хтось дорогу — я злякався та й утік. А коли я повернувся, пиріжка вже не було.. . В клумачку якась бабуся понесла його в село.

Взяв Юрко пиріг з кишені — наче знав, кому беріг!

— Ось візьми, та ж він у мене, це ж напевне твій пиріг! Зайчик засміявся знову, посідали на горбі.. . Половину дав Юркові, половину взяв собі. Розмовляли дружньо, щиро .. .

— Я про сльози вже й забув.. . Правда, цей пиріг із сиром, ну, а мій із маком був. Поки це Юрко дослухав, заєць менший став на зріст. Чом такі короткі вуха? Звідки взявся довгий хвіст? Що ж це справді за химера, за оказія така?

. . Кліп очима — глянув ще раз і пізнав .. . свого Мурка. Тут нічого не змінилось: сонце кличе із двора — отже все це тільки СНИЛОСЬ, мабуть, вже й вставать пора.. . На столі, як і щоранку, хліб, торбинка для книжок, молока парного склянка і.. . бабусин пиріжок.

— Ще й до школи запізнюся!.. Побіжу я навпрошки! Тільки.. . хай в зайців бабуся не бере вже пиріжків.