Знаю від листя немало слів

Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю… Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба узяв запахущий сік
Землі, дощів і залізного плуга,
Ніби я жити сто літ зарік,—
Прибуває потуга.
І все те по крапельці, як на меду,
В свою українську мову кладу.
Нехай лиш не лаються хвалюки,
Що маю у серці своїм потребу,—
Хотів би її розписать на віки
По травах і людях,
По землях і небу!

Андрій Малишко. Поетичні твори, літературно-критичні статті. Упорядкування Н. М. Гаєвської. Київ, видавництво «Наукова думка», 1988