Зозуля

У давнину, коли на небі було два сонця і на землі завжди світлий день, зозулю вважали першою співачкою.

Сяде зозуля на гілку, голову гордо підніме, хвіст розправить і співає, на всю тайгу розливається. І птахи, і звірі слухають, зозулю хвалять.

Настав час усім птахам яєчка відкладати, пташенят виводити. Птахи заквапилися: мох, траву, гілки носити почали, гнізда нові вити, теплі гнізда будувати.

Тільки зозуля ще більше виспівує, над птахами сміється, піснями по тайзі розливається.

Зібралися птахи, кажуть:

— Як наша співачка житиме? Як рід свій на землі збереже?

Почула зозуля ті пташині розмови, дужче сміється:

— Е, дурні!.. Чи не думаєте ви, мене змусити гніздо вити, пташенят висиджувати?..

Птахи відповіли зозулі:

— Не мудра голова в тебе: розуму в ньому менше, ніж у мухи, — і розлетілися своїм гніздам.

А зозуля, як і раніше, сміється, піснями по тайзі розливається.

Настав час і їй яєчка відкладати, а гнізда в неї немає.

Полетіла вона до озера, бачить — між купин, у очереті, качка сидить на яйцях, старається.

Зозуля їй каже:

— Люба, сидиш тут голодна, злітай поїж, я яєчка твої постережу.

Качка послухалася, полетіла. Зозуля одне яйце з качиного гнізда викинула, своє поклала.

Повернулася качка, сіла на яєчка. Зозуля відлетіла.

Наступного дня прилетіла вона в поле, бачить — куріпка в траві на яєчках сидить, старається. Зозуля їй каже:

— Люба, сидиш тут голодна, злітай поїж, я твої яєчка постережу…

Послухалася куріпка, полетіла. Зозуля одне яєчко з куріпчиного гнізда викинула, своє поклала.

Куріпка прилетіла, сіла на яєчка. Зозуля відлетіла. Третього дня прилетіла вона до сухої осики, на ній велике гніздо, в ньому ворона на яєчках сидить, старається. Зозуля каже:

— Люба, сидиш голодна, злітай поїж, я твої яєчка посторожую.

Ворона послухалася, полетіла. Зозуля одне яєчко з воронячого гнізда викинула, своє поклала.

Ворона прилетіла, сіла на яєчка.

Зозуля відлетіла.

Вивели всі птахи пташенят, пташенята підросли. Кожен птах радіє, своїми дітьми хвалиться.

Качка крякає:

— Кря кря! Ви, мої жовтоносики… ходімо до озера, плавати, пірнати будемо!

Пташенята за нею біжать, крякають. Прийшли до озера, качка пірнула, попливла, пташенята пірнули, попливли.

Одне пташеня берегом бігає, крильцями плескає, води боїться.

Качка кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе втоплю!

Пливе качка до берега, пташеня те втопити хоче. Прилетіла зозуля, пташеня з собою забрала.

Куріпка дітей по траві веде, пікає:

— Пі-пі! Ви, мої швидконогі… Ходімо по траві побігаємо!

Пташенята за нею біжать, пікають. Одне пташеня сидить, крильцями плескає, на гілку злетіти хоче. Куріпка кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе на смерть заклюю!

Біжить куріпка, щоб пташеня те заклювати. Прилетіла зозуля, пташеня з собою забрала.

Ворона дітьми хвалиться, каркає:

— Кар-кар-кар! Ви, мої чорненькі …

Дивиться, а одне пташеня рябеньке. Ворона кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе на смерть заклюю!

Ворона дзьоб роззявила, пташеня заклювати хотіла. Прилетіла зозуля, пташеня з собою заьрала.

Зібралися усі зозуліні діти.

Зозуля хвалиться:

— Дітки, всі ви в мене, красуню-співачку, вродилися… Нехай інші птахи заздрять!

Прилетіли птахи зозулиних дітей спів послухати.

Зозуля своїх дітей вчить:

— Заспівайте, мої дітки, як я співаю…

Пташеня, якого качка вивела, крильцями заплескало, дзьоб відкрило:

— Кря кря!..

Птахи засміялися, зозуля засмутилася.

Пташеня, якого куріпка вивела, крильцями заплескало, запищало:

— Пі-пі-пі!..

Птахи знову засміялися, зозуля ще більше засмутилася. Дивиться на останнє своє пташеня, на нього сподівається.

Пташеня, якого ворона виховала, крильцями заляпало, відкрило дзьоба:

— Кар! Кар!

Птахи сміються, а вона від горя плаче, пташенятам своїм каже:

— Дітки мої. Слухайте, як я весело співаю!

А сама плаче, сльози на траву капають.

Дивиться, діти від неї полетіли: один до качки, другий до куріпки, третій до ворони. Від такого у зозулі горло перехопило. Злетіла вона на кущ, дзьоб відкрила, від горя і сліз заїкається:

– Ку-ку! Ку-ку!

І стала зозуля вічною заїкою, що сумно кукує… Це вона за дітьми сумує, про них стогне, жалібно кукує.

У давнину, коли на небі було два сонця і на землі завжди світлий день, зозулю вважали першою співачкою.

Сяде зозуля на гілку, голову гордо підніме, хвіст розправить і співає, на всю тайгу розливається. І птахи, і звірі слухають, зозулю хвалять.

Настав час усім птахам яєчка відкладати, пташенят виводити. Птахи заквапилися: мох, траву, гілки носити почали, гнізда нові вити, теплі гнізда будувати.

Тільки зозуля ще більше виспівує, над птахами сміється, піснями по тайзі розливається.

Зібралися птахи, кажуть:

— Як наша співачка житиме? Як рід свій на землі збереже?

Почула зозуля ті пташині розмови, дужче сміється:

— Е, дурні!.. Чи не думаєте ви, мене змусити гніздо вити, пташенят висиджувати?..

Птахи відповіли зозулі:

— Не мудра голова в тебе: розуму в ньому менше, ніж у мухи, — і розлетілися своїм гніздам.

А зозуля, як і раніше, сміється, піснями по тайзі розливається.

Настав час і їй яєчка відкладати, а гнізда в неї немає.

Полетіла вона до озера, бачить — між купин, у очереті, качка сидить на яйцях, старається.

Зозуля їй каже:

— Люба, сидиш тут голодна, злітай поїж, я яєчка твої постережу.

Качка послухалася, полетіла. Зозуля одне яйце з качиного гнізда викинула, своє поклала.

Повернулася качка, сіла на яєчка. Зозуля відлетіла.

Наступного дня прилетіла вона в поле, бачить — куріпка в траві на яєчках сидить, старається. Зозуля їй каже:

— Люба, сидиш тут голодна, злітай поїж, я твої яєчка постережу…

Послухалася куріпка, полетіла. Зозуля одне яєчко з куріпчиного гнізда викинула, своє поклала.

Куріпка прилетіла, сіла на яєчка. Зозуля відлетіла. Третього дня прилетіла вона до сухої осики, на ній велике гніздо, в ньому ворона на яєчках сидить, старається. Зозуля каже:

— Люба, сидиш голодна, злітай поїж, я твої яєчка посторожую.

Ворона послухалася, полетіла. Зозуля одне яєчко з воронячого гнізда викинула, своє поклала.

Ворона прилетіла, сіла на яєчка.

Зозуля відлетіла.

Вивели всі птахи пташенят, пташенята підросли. Кожен птах радіє, своїми дітьми хвалиться.

Качка крякає:

— Кря кря! Ви, мої жовтоносики… ходімо до озера, плавати, пірнати будемо!

Пташенята за нею біжать, крякають. Прийшли до озера, качка пірнула, попливла, пташенята пірнули, попливли.

Одне пташеня берегом бігає, крильцями плескає, води боїться.

Качка кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе втоплю!

Пливе качка до берега, пташеня те втопити хоче. Прилетіла зозуля, пташеня з собою забрала.

Куріпка дітей по траві веде, пікає:

— Пі-пі! Ви, мої швидконогі… Ходімо по траві побігаємо!

Пташенята за нею біжать, пікають. Одне пташеня сидить, крильцями плескає, на гілку злетіти хоче. Куріпка кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе на смерть заклюю!

Біжить куріпка, щоб пташеня те заклювати. Прилетіла зозуля, пташеня з собою забрала.

Ворона дітьми хвалиться, каркає:

— Кар-кар-кар! Ви, мої чорненькі …

Дивиться, а одне пташеня рябеньке. Ворона кричить, сердиться:

— Ти чужий! Я тебе на смерть заклюю!

Ворона дзьоб роззявила, пташеня заклювати хотіла. Прилетіла зозуля, пташеня з собою заьрала.

Зібралися усі зозуліні діти.

Зозуля хвалиться:

— Дітки, всі ви в мене, красуню-співачку, вродилися… Нехай інші птахи заздрять!

Прилетіли птахи зозулиних дітей спів послухати.

Зозуля своїх дітей вчить:

— Заспівайте, мої дітки, як я співаю…

Пташеня, якого качка вивела, крильцями заплескало, дзьоб відкрило:

— Кря кря!..

Птахи засміялися, зозуля засмутилася.

Пташеня, якого куріпка вивела, крильцями заплескало, запищало:

— Пі-пі-пі!..

Птахи знову засміялися, зозуля ще більше засмутилася. Дивиться на останнє своє пташеня, на нього сподівається.

Пташеня, якого ворона виховала, крильцями заляпало, відкрило дзьоба:

— Кар! Кар!

Птахи сміються, а вона від горя плаче, пташенятам своїм каже:

— Дітки мої. Слухайте, як я весело співаю!

А сама плаче, сльози на траву капають.

Дивиться, діти від неї полетіли: один до качки, другий до куріпки, третій до ворони. Від такого у зозулі горло перехопило. Злетіла вона на кущ, дзьоб відкрила, від горя і сліз заїкається:

– Ку-ку! Ку-ку!

І стала зозуля вічною заїкою, що сумно кукує… Це вона за дітьми сумує, за ними стогне, жалібно кукує.