Білий камінчик

Жили колись у маленькій хатині на узліссі дроворуб із сином. Прийшов час, батько постарів і працювати йому стало важко, а Хуан, хоч і був добрим сином і шкодував батька, працювати по-справжньому ще не звик.

Якось батько сказав Хуану:

– Дрова закінчуються, піди в ліс, нарубай дров.

– Зараз піду, – пообіцяв Хуан, але навіть не ворухнувся.

Батько почекав трохи і запитав:

– Коли ти підеш за дровами?

– Зараз йду, – відповів Хуан.

Старий повернувся до своїх справ і забув про сина, а потім глянув – і побачив, що той лежить собі і мріє про щось. Ну і розгнівався на нього батько!

– Якщо не підеш зараз у ліс, я тебе відлупцюю? – Закричав він на сина.

Хуан знав, що батько справді може покарати його, тому відразу піднявся, взяв сокиру і вирушив у ліс.

Прийшовши в ліс, він спочатку почав вибирати і мітити зарубками дерева, а потім їх рубати. Він зрубав два дерева і взявся за третє, коли раптом побачив: у дереві, яке він рубає, є дупло. У глибині дупла щось блищало. “Напевно, хтось заховав там золото”, – подумав Хуан і замахав сокирою ще старанніше, щоб швидше звалити дерево. Але коли дерево впало, з дупла вилізло лісове чудовисько. Хуан чудовиська не злякався і, занісши над ним сокиру, вигукнув:

– Прийшла твоя смерть!

Лісове чудовисько позадкувало і почала просити Хуана:

– Добрий пане, помилуй мене – тоді ти житимеш щасливо, і дружина в тебе буде красуня. Почувши це, Хуан опустив сокиру і запитав:

– Ти правду кажеш?

– Присягаюсь тобі! – відповіло Хуану чудовисько.

– А де я знайду жінку? – запитав Хуан. Він зробив вигляд, ніби все ще сердиться, і знову підняв сокиру – дуже йому хотілося отримати обіцяне.

– Візьми з мого язика білий камінчик, – відповіло чудовисько. – У цього каміньчика ти можеш просити, все що душа забажає.

І чудовисько, відкривши пащу, висунуло язик, на якому справді лежав круглий білий камінчик. Хуан узяв його, а чудовисько одразу ж зникло.

Юнак вирішив випробувати чарівну силу камінця і сказав йому:

– Дай мені людей на допомогу.

Щойно він договорив ці слова, як у лісі з’явилося багато людей. Одні почали рубати дерева, другі – колоти на дрова, треті – носити дрова до його будинку.

Нарешті Хуан вирішив, що дров достатньо. Він відпустив людей, а сам поспішив додому – йому хотілося лягти на улюблене місце за піччю. Коли він прийшов, батька вдома не було. Хуан відразу ліг, але лежати йому довелося недовго – повернувся батько. Старий побачив, що син знову лежить сердито спитав:

– Ти нарубав дров, Хуане?

– Подивись у вікно, тату, – відповів Хуан.

До чого ж здивувався старий, коли, визирнувши у вікно, побачив біля будинку велику купу – стільки дров йому жодного разу в житті не вдавалося нарубати за день!

На другий день Хуан згадав, що чудовисько обіцяло йому гарну дружину. Хуан почав думати, на кому б одружитися, і вирішив: “Найкраще, мабуть, одружитися з королівською дочкою – вона, кажуть, дуже гарна”. Прийнявши таке рішення, Хуан підвівся і пішов до столиці.

Коли Хуана допустили до короля, юнак сказав:

– Ваша величність, я хочу одружитися з вашою дочкою. Король усміхнувся і відповів:

– Добре, ти одружишся з моєю дочкою, але тільки тоді, коли зробиш те, що я тобі накажу.

– Я зроблю все, що накаже ваша величність, – сказав Хуан.

– Збудуй мені замок посеред затоки. І знай: якщо не збудуєш його за три дні, тобі відрубають голову.

– За три дні замок буде збудовано, – пообіцяв королю Хуан.

Пройшов один день, другий, а Хуан все не брався до роботи. Але коли третя доба добігала кінця, Хуан наказав своєму камінчику побудувати посеред затоки чудовий замок.

Вмиваючи ранком, король побачив у вікно, до палацу йде Хуан, одягнений як принц.

– Замок готовий, ваша величність, – сказав, ставши перед королем, Хуане. – Зволите оглянути?

– Якщо те, що ти сказав, правда, ти станеш моїм зятем, – відповів король.

Після сніданку король із дочкою попливли човном до замку посеред затоки. Замок їм дуже сподобався.

На наступний день було влаштовано пишне весілля.

Пройшло трохи часу після весілля і почалася війна. На країну напали вороги, Хуан повів армію свого тестя і завдяки білому камінчику легко переміг могутнього ворога.

Ворожий воєначальник, який не знав до цього поразок, розлютився. Він зрозумів, що Хуан має якусь чарівну силу, і, повернувшись на батьківщину, оголосив:

– Тому, хто дізнається про таємницю Хуана, я віддам половину свого багатства.

Про це почула одна відьма. Вона знала про білий камінчик, який є у Хуана, і одним спекотним днем, перетворившись на великого птаха, полетіла в країну, де жив Хуан. Прилетівши до його палацу, вона знову обернулася старою і постукала у двері. Дізналася, що Хуан на полюванні, а принцеса Марія вдома одна. Марія запросила стару в дім, і та сказала, ласкаво посміхаючись:

– Невже ти не впізнаєш мене, красуне Маріє? Я ж няньчила тебе, коли ти була ще зовсім маленькою?

Принцеса дуже здивувалася: вона прийняла стару жінку. Проте Марія повірила всьому, що та говорила і почала пригощати відьму пирогом та солодкими плодами.

Стара сказала їй:

– Дякую, красуне, не турбуйся про мене, а краще ляж відпочинь – зараз час пообіднього відпочинку.

Так Марія і зробила. Стара почала обмахувати принцесу віялом і обмахувала доти, доки та не заснула. А потім, коли Марія вже міцно спала, відьма витягла з-під її подушки білий камінчик, який Хуан там зберігав, і, знову обернувшись птахом, полетіла до ворожого воєначальника. Радості воєначальника, коли він побачив білий камінчик, не було межі, і він одразу ж віддав відьмі, як обіцяв, половину свого багатства.

Хуан тим часом, нічого про це не знаючи, безтурботно полював у лісі. І раптом на нього кинувся з висоти величезний птах, зірвав з нього багатий верхній одяг і злетів з ним вгору. А нижній одяг, який залишився на Хуані, миттю перетворився на той, який він носив, коли був бідняком.

Зляканий і розгублений, Хуан поспішив додому. Прийшовши туди, він побачив, що у його палаці нікого немає. Хуан засунув руку під подушку, щоб узяти камінчик, але камінця там не було; кинувся до королівського палацу – там теж не було ні душі. Хуан не знав, де шукати чарівний камінчик, і задумався: чому це раптом на нього звалилися всі ці біди? Довго думав Хуан і нарешті зрозумів, що причиною всього є воєначальник, якого він переміг на полі битви, і що саме воєначальник заволодів його камінцем.

І тоді Хуан вирушив до країни, де жив воєначальник. Щоб потрапити туди, треба було перейти через три гори. Коли Хуан перейшов через першу і другу, то дуже втомився і вирішив трохи відпочити. Він ліг на траву, і раптом хтось замуркотів біля нього і потерся об його ногу. Хуан сів і побачив, що біля нього муркоче великий кіт. Він не став проганяти кота, а приголубив його, посадив у свій мішок і пішов далі.

Багато годин йшов Хуан важкою дорогою і нарешті прийшов до замку воєначальника. Хуан постукав у ворота, і охоронець запитав його:

– Хто ти і що тобі потрібно? Хуан відповів:

– Я нещасний жебрак і буду вдячний за жменьку рису.

Проте воєначальник, який почув цю розмову, одразу впізнав голос Хуана. Він наказав сторожі:

– Схопіть його і киньте у темницю! Слуги схопили Хуана кинули до підвалу. У підвалі, де опинився Хуан, було дуже темно, а щойно двері зачинилися, його почали кусати щури. Але тут голосно занявкав кіт, нагадавши про себе. Втішений Хуан розв’язав мішок, кіт вискочив і передушив усіх щурів, крім двох – тих, що вилізли з нори останніми. Один з них пропищав:

– Помилуй мене і мою дочку, Хуане, я тобі знадоблюся!

– Добудь для мене білий камінчик, який твій господар вкрав у мене, тоді залишитеся живими, – сказав Хуан щуру.

– Я принесу тобі цей камінь, – благав щур, – тільки пощади мене!

– Тоді біжи за ним швидше, – наказав Хуан. Щур побіг у покої воєначальника, схопив у нього зі столу чарівний камінчик і помчав до Хуана. Коли камінчик опинився в його руках, Хуан вигукнув:

– Зруйнуй цей замок!

Затремтіла земля, загримів грім, і Хуан побачив, як падають стіни замку і гинуть під ними воєначальник та його наближені.

Хуан взяв на руки кота і наказав камінчику:

– Поверни мене додому!

Він і оком не встиг моргнути, як уже стояв у своїй хаті.

– Поверни мені дружину та тестя! – наказав Хуан чарівному камінчику.

Щойно він договорив ці слова, як перед ним постали принцеса Марія та король. Плачучи від радості, вони розповіли Хуану, що злий воєначальник ув’язнив їх у в’язницю і вони вже не сподівалися повернутися до себе додому.

– Тільки завдяки тобі ми повернулися і залишилися живими, – сказав Хуану король, – тому я хочу, щоб ти замість мене став королем. А я залишуся жити з вами і, коли у вас з’являться діти, няньчитиму їх.

На другий день Хуан був коронований. Разом зі своєю дружиною, тепер королевою, він став жити у палаці і забрав туди свого старенького батька. Він правив мудро і справедливо і прожив довгі роки у щасті та достатку з королевою Марією.