Чорногуз і жаби

Те, про що розповідатиму, діялося дуже давно. Злетілися всі птахи на широку долину й стали раду радити, кого б то їм за царя вибрати.

— Нехай царем буде Орел! — сказав дзьобатий Дятел.

— Ні! — запищали Чайки-реготухи. — Орел зашився в карпатські ліси, а до нас і не загляне. Оберімо собі низового царя.

— Хай Яструб буде царем! — крикнула Ворона.

— Не хочемо! Не хочемо! — закричали птахи.

Виступив поважний Шпак і сказав:

— Нехай нашим низовим царем буде Чорногуз! Він птах статечний, розважний і справедливо пануватиме над нашою крилатою громадою.

— Хай буде так! — закричали птахи й радісно замахали крилами.

— Хай живе цар Чорногуз! — крикнув Шпак.

Його оклик підхопили всі птахи.

Чорногуз стояв збентежений. Такої честі він не сподівався. Поки отямився, Чайки принесли з плавнів прегарну золоту корону і поклали йому на голову. Птахи вклонилися новому цареві й полетіли до своїх гнізд.

Залишившись сам з жінкою, Чорногуз захотів побачити, чи йому до лиця в золотій короні. Не мав дзеркала, тому підійшов до озерця, щоб глянути в його гладке плесо. Ледве нахилився — корона злетіла з голови і впала в воду.

Може Чорногуз і витягнув би корону, та жаби побачили її й понесли до своєї столиці  Жабуриння. Там негайно обрали собі царя і назвали його Жабурин Перший.

На березі озерця Чорногузиха стала лаяти Чорногуза: — Ах ти недотепо! Тебе добрі птахи за царя обрали, а ти корону жабам віддав!

— Цить, цить! — заспокоював її Чорногуз. — Ловитимемо жаб доти, доки вони не віддадуть мені корони.

Від того дня й донині всі Чорногузи ловлять жаб. Низові птахи не мають царя, а під водою в Жабуринні панує вже Жабурин Сто Двадцять П’ятий. Кажуть, що Жабурини пануватимуть, доки Чорногузи не відберуть у них корони. Чи це коли станеться, не знати . . .