День народження

На другий день бабця зовсім забула про Ферічкові нам’яті вуха, і винен у цьому виявився сам Ферічко. У нього був день народження.

А коли у когось день народженця, треба-думати не про вуха, а про торт. Саме про це бабуся і думала і тому забула про нам’яті вуха — на щастя, сам Ферічко теж думав про торт, забувши про свої вушиська. Він мріяв про цей торт, бо бабця пекла найкращі торти в цілій околиці — а кращим з найкращих був горіховий.

Щоб спекти горіховий торт, треба багато чого: борошна, масла, цитринових кірок і, звичайно ж, горіхів. А ще яєчок. Бабця собі все приготувала, принесла з комірчини на кухню борошна, масла, горіхів; витягла з буфета тортову форму,— все вже в неї було, не було тільки яєчок.

Про яєчка забула.

У думках вилаяла сама себе за забудькуватість і знову вернулася до комірчини, щоб узяти з білої миски шість яєчок. Але, підійшовши до миски, знову вилаяла себе, бо всі яйця вчора пішли на млинці, а в мисці було порожньо.

Треба було йти на пташиний двір, де стояла невеличка куряча хатка — а в тій хатці було три коробки з жовтою соломою на дні — там неслися три бабусині курочки. Півонька несла жовті, Сидонька — білі, а Отилька — рябенькі яєчка.

Бабця зайшла на пташиний двір і від подиву зупинилася. Двері курячої хатинки відчинились, і з неї вийшла Півонька, не як завжди, на двох ногах, а чомусь на одній, сховавши другу в густому пір’ячку на черевці.

Допомагаючи собі крилами, вона стрибнула на паркан і опинилася в садку, де скоро зникла за кущами смородини й агрусу. Слідом за нею те ж саме проробила Сидонька, а за нею Отилька.

Бабця тільки головою похитала, вона нічого не розуміла, але вирішила курей не чіпати, хай собі погуляють, пошукають черв’ячків — все одно рано чи пізно повернуться. А поки їх немає, вона зайде в курник і візьме собі на торт яєчок.
Бабця одчинила дверцята, подивилась на вислані соломою сідала — і побачила, що там нічого немає.

Бабуся не вірила своїм очам. Ні вчора, ні позавчора вона по яйця не приходила, бо мала ще запас у комірчині, отже усього у трьох ящиках повинно було бути дев’ять яєчок: в кожному по три: а оскільки три по три буде дев’ять — три курки за три дні, то мало бути, як завжди, рівно дев’ятеро яєць. А сьогодні — жодного!

Бабця тільки головою хитала: перерила всю солому, але нічого не знайшла.

Вона вийшла у двір і почала очима шукати курей. Але спершу їх почула. Потім вони повилазили з кущів і щось тихенько одна одній кудкудакали. На бабцю вони не звертали жодної уваги. А найдивніше було те, що ходили вони вже на двох лапах, як у курей і заведено. Курочки знову перескочили паркан, занурилися в свою улюблену пилюку і почали чистити і перебирати пір’ячко.

Бабця в задумі потерла кінчик носа, не знаючи, що їй робити.

Нарешті сказала:

— Дорогі мої Отилько, Півонько та Сидонько! Я бачу, що ви чимось ображені і вам не до розмов. Не знаю, що я вам такого зробила, але мені дуже потрібні яєчка, бо в Ферічка сьогодні день народження і ми збираємося пекти торт!

Після цих її слів курочки схвильовано засокотіли, закудкудакали, перебиваючи одна одну, бабці в їх сокоті почулось таке: «День народження так день народження, чи не так!»

Бабця нічого не розуміла.

Але кури більше не хотіли з нею балакати, вони сховали голови під крильця і задрімали.

Бабуся вернулась у двір, вешталась туди-сюди, потираючи ніс, і думала, коли раптом плеснула себе по лобі і розсміялася.

Пішла в садок.

За кущами смородини й агрусу знайшла затишне гніздо, а там — рівно дев’ятеро гарненьких яєчок.

Бабця поклала їх у фартух і понесла до хати. На кухні її з нетерпінням чекав Ферічко: він розбивав молотком горіхи, час від часу стукаючи і себе по пальцях, і тому аж підскакував, пританцьовував.

Бабця витягла з буфета великий горщик, розбила шестеро яєчок, відокремила білки від жовтків, відклавши убік шкар-лупки. Ферічко тим часом намолов горіхів. Потім бабця збила білки, розмішала борошно з жовтками та горіхами, додала цукрової пудри, добре все перемішала, а коли тісто було готове, вилила його у форму і поставила у гарячу духовку.

На дні горщика залишалось ще трохи тіста. Бабуся дала Ферічкові вилизати мішалку, щоб не плутався під ногами,— а сама взяла шкарлупки від яєчок, висипала їх у ступку, товкачем розтовкла на дрібнесенькі шматочки і всипала у тісто.

У Ферічка мало очі не полізли на лоба.

— Бабуню, що це ти робиш? — спитав він.— Шкарлупковий торт?

— Вгадав, шкарлупковий! — сказала бабця, вимішуючи кописткою тісто.

— А хто його буде їсти?

— Той, у кого сьогодні день народження.

— Я? Ніколи! — сказав Ферічко.

— А ти думаєш, що тільки в тебе сьогодні день народження?

— А в кого ще?

— Побачиш! — відповіла бабця.

Вона вилила тісто у ще одну форму і теж поставила її в духовку.

Не минуло й п’яти хвилин, як із двору почулось дзеленчання дзвоника. Ферічко з мішалкою підбіг до вікна.

Дорогою до хатинки наближався татків велосипед. На рамі попереду татуся сиділа Лойзка з наплічником за спиною і великим букетом квітів у руці, а ззаду на багажнику їхала мама Катарина.

Ферічко вибіг у двір. Всі його обнімали й цілували, вітаючи з днем народження. Невдовзі вийшла з хати і бабуся. Вона несла в кожній руці по торту. Один, більший, залишила на дерев’яному столику під шовковицею; а з другим попрямувала на пташиний двір.

— Бабусю, бабусю, куди ти йдеш? — здивувались усі.

— Я йду поздоровити того, в кого сьогодні іменини, сказала бабця.

— Але ж іменини сьогодні у Фера, Франтішка, Ферічка! — в один голос вигукнули тато, мама і сестричка Лойзка.

— У мене, у мене сьогодні день народження!— кричав Ферічко.

— У тебе, а також у наших курочок! — сказала бабця.— Хіба ви вже забули, що вони народилися рівно рік назад. Коли ми про них забудемо, то й вони про нас забудуть — залишимось без яєчок.

— Ай справді! — погодились усі і пішли разом з бабусею на пташиний двір, щоб привітати курочок і відсвяткувати курячі іменини.