Доктор Кукуріку

Маленька Леся мала кирпатого носика, веселі карі оченята, і завжди любила сміятися. Треба чи не треба, її оченята завжди грали веселощами.
Одного тільки вона не любила — рано вставати. Тоді її личко хмурилося, оченята заливалися сльозами, а губки надувалися.

Одного дня матуся пішла до міста на торг і принесла відтіля птицю з червоним гребінцем та бородою. Леся зразу зацікавилась і запитала:

— Матусю, скажіть мені, що це за така дивна птиця ?

— Це доктор Кукуріку! Він дуже мудрий і вміє лікувати, — сказала матуся.

— А що він лікує ? — спитала Леся.

— Він лікує різні недуги, а найбільше таку, що зветься „лінощі”.

— А що це за недуга „лінощі”? — знов спитала Леся.

Вона вперше почула таке слово. Матуся сказала:

— Лінощі — то така недуга, що напастує старих і молодих, але не минає також і діток. Найбільше чіпляється тих, що не хочуть нічого робити.

— А що ж вони тоді роблять, як нічого не роблять?

— Сплять, моя Лесечко — так сплять, як це ти любиш уранці і тому завжди спізняєшся до школи, і нічого в тебе немає в порядку.

Леся не любила цього слухати, тож відразу звернула розмову на щось інше.

— А як ж е ця птиця лікує, як вона тільки птиця ?

— Побачиш і почуєш завтра вдосвіта, коли вона наробить на подвір’ї метушні.

Це зацікавило маленьку Лесю, і вона подивилася на маму здивованими очима. З думкою про доктора Кукуріку поклалася в ліжко і попросила матусю ще щось розказати про нього.
От матуся й почала:

— Це було дуже давно, ще тоді, як Бог створив перших людей — Адама та Єву. Господь наказав їм познайомитися з різними звірятами, дати їм прізвища, і кожному з них призначити якісь обов’язки, якусь роботу.

Перший прийшов кінь. Адам сказав йому: „Ти будеш зватися конем і маєш помагати людині в праці”.

Корові Адам сказав: „Ти маєш давати людям молоко, щоб вони могли годувати своїх діточок”.

Прибіг песик Бурчик, тож Адам сказав і йому: „Ти пильнуватимеш людського майна і розважатимеш дітей”.

Врешті прийшла черга на домашню птицю.

Першою прийшла курка, і Адам наказав їй: „Ти маєш нести людям яєчка”. А до качки й гуски промовив: „Ви будете постачати м’яке пір’я людям на подушки, щоб вони по тяжкій праці могли м’яко й тепло спати”.

І так Адам призначив кожному якийсь обов’язок. Тоді він помітив ще одну птицю, що чомусь трималася здалека. Птиця була прибрана в різнокольорове пір’я, що так і грало райдугою.

Адам закликав її до себе і сказав: — Ти будеш зватися у нас півнем. Я дам тобі дуже важливу роботу: кожного ранку будитимеш усіх до праці.

Як півень це почув, дуже втішився і з радости заспівав на ввесь голос : ку-ку-рі-ку!

Адам усміхнувсь і сказав:

— Отак і треба! Ти маєш сильний і гарний голос. Тебе всі почують. Кожного ранку співатимеш тричі, щоб ніхто не міг сказати, що тебе не чув.

Наприкінці Адам поблагословив усіх тварин і вже хотів був відходити, але красунь півник зупинив його і запитав:

— Скажи, будь ласка, чи люди мають мене слухати ?

— Усі мають тебе слухати, бо всі мусять працювати! — сказав Адам.

Півник був з цього дуже задоволений. Цю роботу він виконує і до сьогодні.

Маленька Леся, мабуть, цього вже не чула, їй так сподобалася історія про доктора Кукуріку, що вона зразу його полюбила і, мріючи про нього, заснула твердим сном. А матуся, щоб її не розбудити, підвелася тихцем із стільця і пішла в кухню кінчати свою роботу .

Маленькій Лесі снилося щось дуже цікаве, бо вона усміхнулася крізь сон і вимахувала рученятами, їй, певно, ввижалося, що в неї виросли крила і вона може літати, куди захоче. І Леся напевно полетіла б, якби раптом не обізвався півень і не заспівав з усієї сили: ку-ку-рі-ку!

Леся розплющила оченята. Що це, може їй причулося? Але ні, раптом знову на ввесь голос закричало щось: ку-ку-рі-ку!

Тоді Леся зірвалася з ліжка, глянула у віконце, але нічого особливого не побачила. Їй знову заманулося трошки поспати. Та тільки поклалася вона на постіль, як третій раз з усієї сили заспівало: ку-ку-рі-ку!

Леся злякалася, зірвалася на ноги й побігла до матусі.

— Матусю, збирайтеся скоріше, бо доктор Кукуріку вже тричі озивався!

Матуся всміхнулася, взяла Лесю на руки й піднесла до вікна. З городу повіяло пахучим повітрям. Маленька дівчинка вперше побачила чарівний ранок і ясне сонечко, що золотим обручиком почало висуватися з-за обрію. Та це ще не все, що побачила Леся того ранку. Вона обмилася, одягнулася, помолилась і, коли вийшла на подвір’я, то вже сама не знала, що й казати.

На подвір’ї все ожило, заворушилося і зчинило гамір. Доктор Кукуріку не тільки вибив із сну маленьку Лесю, але й розбудив усе довкола.
Кури вибігали із своїх курників і кричали: ко-ко-ко! Каченята, хитаючись на коротких ніжках, повторювали безперестанку: ках-ках-ках! Гуси поважно ґеґали, а індики булькотіли своє ґлю-ґлю-ґлю! Песики гавкали, кози мекали, свинки кувікали, корови мукали. А доктор Кукуріку з повагою походжав і до всього приглядався.

Дуже, дуже раділи пташки-щебетушки. Вони радісно стрибали по кучерявих зелених гілках і виспівували чарівними голосами, як знали й уміли. Були там і сірі горобчики, і співучі чижики, і метушливі шпаки. Все живе раділо й веселилося, зустрічаючи золоте сонце.

Та найбільше раділа таки маленька Леся. Тепер вона вже мала час усе доладу зробити: свою кімнатку впорядкувати, своє ліжечко застелити, свої лялечки рядочком поставити, свої книжечкив торбинку поскладати і вчас піти до школи, щоб чогось доброго навчитися.

Виряджаючи в школу Лесю, матуся всміхнулася, поцілувала доню у великі оченята й подумала собі, який то великий отой доктор Кукуріку!