Дивна бочка

Ведмедик намалював на шматочку берести бочку з медом, одразу ж з’їв мед і ліг спати.

Прийшов Їжачок, побачив порожню бочку, взяв вуглинку й домалював з усіх боків цвяшки. Вийшов товстий їжачок.

Ведмедик прокинувся, побачив товстого їжачка замість бочки, торкнув його лапою і вколовся.

Тоді він стукнув лапою дужче, але ще дужче вколовся.

«Що ж це таке?» — обурився Ведмедик. Узяв вуглинку й затупив цвяшки. Тепер бочка не кололася.

«Треба знову наповнити її медом», — вирішив Ведмедик. І так і зробив.

Поївши намальованого меду, він заснув, і тут знову прийшов Їжачок і вуглинкою намалював бочці лапи. Бочка постукала по бересту однією, тоді другою, тоді третьою, тоді четвертою лапою, підвелася й пішла.

— Зачекай! — гукнув Їжачок. І домалював хвостик.

І бочка пішла, помахуючи хвостиком.

Ведмедик прокинувся й побачив, що бочка йде собі.

— Стій! — крикнув він.

Але бочка й не подумала його слухатися.

Тоді він схопив вуглинку й прив’язав її до кілочка.

Бочка рвалася на прив’язі, й Ведмедикові так і миготів в очах її хвостик.

— Заспокойся! — кричав він — Я наллю в тебе меду!

Але бочка не бажала заспокоюватися. Вона тупотіла всіма чотирма лапами й так рвалася, що ось-ось повинна була обірвати мотузку.

— Бочко! — розлютився Ведмедик. — Хто тобі намалював лапи?

Бочка мовчала. Тоді Ведмедик домалював їй ведмежу голову і рот.

— Їжачок! — сказала бочка.

— Ага, он воно що! — закричав Ведмедик. Прив’язав бочку ще до одного кілочка й побіг до Їжачка.

— Це ти намалював моїй бочці лапи? — з порога крикнув він.

— Та ні! — сказав Їжачок. — Я й малювати не вмію.

— Ні, вмієш! Бочка каже, що це ти.

— Чим же вона каже?

— Ротом. Я їй іще голову намалював!

— Навіщо ж тобі бочка з головою? — здивувався Їжачок.

— А навіщо мені бочка з лапами? — запитав Ведмедик.

— А не скажи, — відповів Їжачок, — лапи бочці дуже корисні. Підеш ти, приміром, до лісу, і вона з тобою. А набридне — прив’яжеш до пенька, і все… А тепер вона тебе балачками замучить!

— Що ж мені робити? — запитав Ведмедик.

— Іди додому, — сказав Їжачок, — відпусти її з прив’язі й лягай спати. А зранку, коли вона набігається, наповниш її медом і поснідаєш.

— А й справді, — сказало Ведмедик.

Зітхнув і пішов додому.