Як джмелі конюшину врятували

У квітковій Ладії неподалік від Мати-й-мачухи та Кульбабок жила й Конюшинка. Вона було надзвичайно гарною: на довгій тендітній стеблині-ніжці мала соковито-зелені трилистники і яскраво червоні квіточки-голівки, зібрані зі стрілчастих пелюсток у пишну кульку. А ще славилася квітка своєю безкорисливістю: роздавала всім солодкий нектар, котрий в лапках розносили Бджілки. Та найкраще від усіх на Лужку Конюшинка могла передбачати негоду. Перед приходом Дощу вона зближувала свої листочки, а бархатисту голівку схиляла вперед, никла.

– Вірний знак того, що незабаром стане незатишно у нас від зливи, – подейкували квіти.

Одного разу Конюшинка навіть врятувала Кроликів від голодної смерті. Ті прийшли із сусідньої країни і заблукали. Конюшинка залюбки поділилася з ними своїми соковитими листочками.

Довідався про це Святибор і розсердився на красуню, бо кролики об’їдали кору на стовбурах дерев Ладії. Не дозволив він Бджілкам збирати нектар в Конюшини. Змінилася вона з тих пір. Нектар осипався. Листочки почали всихати. Квіти виблякли, а тоненька ніжка вигнулася. Навіть негоду перестала передбачати. Від того й інші квіти на Лужку почали потерпати. І тоді з країни Кроликів прилетіли на Лужок друзі Бджілок – Джмелі.

– Ти врятувала наших Кроликів, – сказали вони, – тож ми тепер допоможемо тобі, добра Конюшинко.

Не злякалися Джмелі гніву всесильного Святибора і почали працювати за Бджілок: збирали своїми довгими хоботками нектар.

Розквітла вдруге Конюшина. Ще пишнішою стала її яскраво-червона голівка.

– Дякую вам, хоробрі Джмелі! – загукала вона своїм рятівникам.

– Вибач нам, Конюшинко, – присіли на квіточку Бджілки. – Ми не винні. Це все – Святибор. Ми знову розноситимемо твій солодкий нектар жителям Лужка.

Але Святибор був впертим. Як не старалися Бджілки, а в них нічого не виходило. Не могли вони взяти нектар своїми короткими хоботками з глибоких квіткових чашечок, ніяк не запилялися квітки Конюшини. Відтак у неї довго не було діток-насінинок.

– Ви не переймайтеся, Бджілки, – втішали їх Джмелі. – Ми все зробимо самі. Ми любимо Конюшинку. Вона нас усіх попереджає про прихід вередливого Дощу.