Як гуси навчилися літати ключем

Якось посіяв один селянин горох на березі озера. Внадилися дикі гуси на світанку цей горох клювати. Що робити селянину?

Думав він, думав — і так погано, і так недобре. Стріляти? Одного пристрелиш, а інші відлетять. Бити? Або вб’єш, або ні, наперед не вгадаєш.

«Почекай, — думає селянин, — куплю я меду та пива, змішаю і поставлю в горох».

Сказано зроблено. Налетіла на світанку величезна зграя гусей. Поклювали горох, підійшли до корита, попили, знову поїли, потім знову попили та так напилися і наїлися, що й з місця не можуть зрушити. А чоловік тільки того й чекав: взяв мотузку, зв’язав усіх гусей за ноги, другим кінцем оперезався і зібрався різати гусей.

Але тільки приставив ножа до горла першому гусакові— той як заґелґоче! Та так голосно, що всі гуси закричали з переляку, піднялися в небо і забрали його з собою.

Летять над озером —страшно, можна потонути. Летять над лісом — знову страшно, як би на дереві не повиснути. Летять вони, летять, раптом селянин бачить — під ним поросле мохом болото. Засміявся чоловік від радості і думає: «Тут і впасти не біда». Взяв ножа і перерізав мотузку.

Почули гуси, як чоловік у болото гепнувся, подумали, що по них хтось стріляє, заґелґотали ще голосніше і полетіли ще швидше. А чоловік каменем упав у болото і зав’яз по груди. Так глибоко зав’яз, що ні вилізти, ні поворухнутися. День сидить, другий сидить, а видертися не може. Зголоднів, та що зробиш?

Кружить над його головою сорока, скрекоче, за волосся тягне, а допомогти не може. Раптом, на його щастя, біжить вовк. Недовго думаючи схопив він вовка за хвіст! — і вискочив, наче й не бував у болоті.

На третій день селянин приплентався додому ні живий ні мертвий. Ото жінка та діти раділи!

А гуси з того часу почали літати ключем; і досі так літають.