Як куми футболістами були

Ми футбол із кумом любимо. 
— Давай, куме, м’яч футбольний купимо! — 
Тренувалися ми з кумом аж три дні. 
Бив я кумові в ворота, кум — мені. 
І такого ми з ним класу досягли, 
Що й самі собі страшними вже були. 
Тож пішли ми у команду «Урожай» 
І сказали капітанові: — Приймай! — 
Капітан оглянув кума і мене. 
— Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне? — 
Кум підскочив, закричав: — Фізкультпривіт! — 
Та футболом капітана — у живіт! 
Як водою капітана відлили, 
Він сказав: — Обох приймаю. Ви — орли! 
Всі були б такі в команді «Урожай», 
Ми поклали б на лопатки Уругвай, 
Перу, Мексіку, і Чілі, й Парагвай. 
Завтра в нападі ти гратимеш, орел! 
Приїздить до нас команда «Мукомел».— 
Гей, як вийшов же на поле «Урожай»! 
Кум — дев’ятка, я — семірка, правий край. 
Кум попереду, я ззаду — біжимо. 
Кум наліво, я направо — куємо. 
Я в офсайді, кум на вихід подає, 
Я пасую, кум шурує — штука є! 
Кум обрав для себе тактику круту: 
Як не влучить у коліно, б’є в п’яту. 
Громові шумлять овації кругом, 
Як він ріже кутові «сухим листом». 
Кум від злості вже аж зуби вишкіря — 
Все ніяк не костильне воротаря. 
Він літає, він встигає всюди й скрізь. 
Дав об штангу головою, штанга — трісь! 
Повалив ворота к бісу той удар. 
Б’ється в сітці, як рибина, воротар. 
Тут суддя на нас зненацька як стрибне! 
Ухопив за руки кума і мене: 
— Годі бити! «Урожай» ваш переміг! 
У противників — ні рук уже, ні ніг.— 
Кум трясеться: — Накладу я ще й судді…— 
Я питаю: — А хто ж приз нам дасть тоді? 
Він і так уже, сердешний, шкутильга, 
В нього права не згинається нога.— 
А суддя весь час не зводить з нас очей, 
Просить: — Братці, в мене ж четверо дітей! 
Через день летіла звістка з краю в край, 
Що розігнано команду «Урожай». 
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли? 
Дві команди одним духом рознесли.