Як цар повелів

Доводилось чути мені:
«Навіщо ті коми дурні? —
Казав п’ятикласник-хлопчак.—
Зі слів зрозуміло і так!»
На це я казав у одвіт:
є притча старезна, як світ,
переказ про вирок царя,
коли привели бунтаря.
Слузі він диктує в ту мить:
«Карати не можна простить».
Той пише, як цар повелів,
а коми не ставить між слів.
І ось на майдані для страт —
бунтар у кайданах.
І кат, що мав за царя відомстить.
«Карати, не можна простить»,
слуга об’явля рішенець.
Аж руку підносить мудрець
(усі шанували його):
— Не так прочитав ти, слуго. —
Бо встиг зазирнуть тайкома,
що коми у тексті нема.
Взяв вирок, поправив умить:
«Карати не можна, простить».
Побачив, що кома змогла?
Така колись притча була!