Язиката Гага

Га-га-га! — ґелґотала гуска цілими днями, навіть у спекотну обідню пору, коли іншим хотілося відпочити. Зрештою, всім набридла її голосна балаканина.

— Ну, годі! — оголосив якось ослик Лютик, всоте прокинувшись від шуму. — З цим треба щось робити!

Ослик подався порадитися з котом Феліксом і Конем Наполеоном.

— Треба дати їй зрозуміти, що іноді треба помовчати, чи хоча б говорити тихіше! – вирішили вони.

Того вечора, коли Гага задрімала на березі ставка, до неї підкрався ослик Лютик.

— Привіт — крикнув він їй у самісіньке вухо і одразу пішов.

Гага, прокинувшись, здивовано озирнулася на всі боки, а потім знову заснула, вирішивши, що їй це просто почулося уві сні.
Через деякий час до гуски підійшов цуцик Біллі:

— Гав гав! — дзвінко прогавкав він.

Так тривало всю ніч: гуску по черзі відвідали коза Віолетта, кіт Фелікс, кінь Наполеон, курка Коко, корова Катерина і навіть мишеня Хвостик. Тільки дітей – конячку Хмарку, баранчика Кудряша та телятка Малюка – залишили вдома спати.

Гага була не дурна і зрозуміла, у чому справа: наступного
дня, коли інші тварини зібралися подрімати, вона теж вгамувалася.