Іграшковий будиночок з секретом

Жила-була дівчинка Емма, яка дуже боялася темряви. Емма лягала ввечері спати, а їй вбачалося щось страшне в кімнаті. То вона бачила велетня, який, насправді, був шафою, а то лякалася очей монстра, які були світлом від автомобільних фар.

Мама пояснювала Еммі, що монстри існують лише в казках. Дівчинка, начебто, все розуміла, але знову боялася лягати спати.

Якось до Емми в гості завітала бабуся з надзвичайним подарунком. Бабуся подарувала Еммі іграшковий будиночок. Саме про такий дівчинка давно мріяла! В будиночку були, мов справжні, маленькі дверцята та віконця, в середині були крихітні меблі. Ще в будиночку жив іграшковий песик з ключиком. Варто було покрутити ключик, як песик починав смішно гавкати та танцювати на усіх своїх лапках.

– Дякую, бабусю! – раділа Емма.

– Еммо, цей будиночок має один маленький секретик. Він допомагає діткам не боятися темряви, – сказала бабуся.

– Як? – здивовано запитала онука.

– Якщо раптом тобі ввечері стане страшно, подивись на цей будиночок та уяви, що ти маленька фея, яка завітала до песика в гості. А маленькі феї, та ще й поруч з песиком, зовсім не бояться темряви.

Весь день Емма гралася зі своїм подарунком. Вона влаштувала в ньому чаювання ляльок, вклала спати єдиноріжку, прикрасила сходинки будинку блистками. Але коли їй прийшов час самій лягати спати, дівчинці чомусь знов почали вбачатися страхіття. З кутка на неї дивилося щось худеньке з великою головою. Може, це злий гном? Насправді, це був звичайний стілець. За вікном загула машина, та Еммі здалося, що це чудовисько кричить в неї за вікном. Так, у Емми була добра уява та фантазія.

Тут дівчинка згадала про бабусині слова. Вона подивилася на будиночок, який було непогано видно у вечірньому світлі, та уявила себе маленькою феєю, що прилетіла до будинку.

Емма озирнулася та побачила навколо себе крихітні стільчики, шафи та ліжечко, з якими вона гралася вдень. Оскільки вона сама стала крихітною феєю, то тепер могла посидіти на стільчику. Раптом Емма побачила заводного песика з ключиком.

– Феє Еммо, чому тобі не спиться? – запитав песик.

– Та ось, темряви боюсь, – зазналася дівчинка-фея. – Бабуся порадила мені завітати в цей будиночок, мовляв – феї з песиками монстрів не бояться.

– Все вірно, – відповів песик. – Адже усіляки монстри живуть в казках, а ми з тобою самі зараз опинилися в казці. А в нашій казці не ми боїмося монстрів, а вони нас бояться. Покрути мій ключик, феє. Зараз як гавкну, всі страшилки втечуть!

Фея-Емма покрутила ключик на спині у песика, і той почав гавкати та пританцьовувати. В цю мить шум машини під вікном затих, а в кутку дівчинка роздивилася стілець з одягом, який чомусь раніше здавався їй злим гномом.

– Бачиш, всі втекли, і ніколи більше сюди не повернуться! – переможно сказав песик та завершив свій танець. – Тепер, Еммо, тобі час повертатися у ліжечко та знову бути дівчинкою, і я піду спати.

– Дякую, песику! – сказала Емма.

– Будь ласка! Добраніч, солодких снів!

Емма міцно заснула в своєму ліжку, а з того дня більше не боялась темряви.