Казки про Марічку та Ойку

Марічка та Ойка

Жили-були на світі дві дівчинки.

Одну дівчинку звали Марічка, а другу – Зойка.

Марічка все любила робити сама. Сама їсть суп. Сама з чашки молоко п’є. Сама іграшки у ящик прибирає.

А Зойка сама нічого робити не хоче і тільки повторює:

– Ой, не хочу! Ой не можу! Ой, не буду! Все «ой» та «ой»! Так і стали її кликати не Зойка, а Ойка.

Казка про висунутий язик

Пішла Ойка в ліс, а назустріч їй Ведмедик.

– Привіт, Ойко! – сказав Ведмедик.

А Ойка висунула язичок і почала його дражнити.

Прикро стало ведмедику. Заплакав і пішов за великий кущ.

Зустріла Ойка Зайченя. – Привіт, Ойко! – привіталося Зайченя. А Ойка знову висунула язичок і почала його дражнити. Прикро стало Зайченяті. Заплакав і пішов за великий кущ. Ось сидять під великим кущем Ведмедик і Зайченятко і обоє плачуть. Листиками, як хустинками, сльози витирають.

Прилетіла Бджола у волохатій шубці.

– Що сталося? Хто вас образив? – Запитала Бджола.

– Ми Ойці сказали «привіт», а вона нам язик показала. Нам дуже прикро. Ось ми й плачемо.

– Не мож-же бути! Не може бути! – продзижчала Бджола. – Покажіть мені цю дівчинку!

– Он вона під березою сидить.

Полетіла Бджола до Ойки і продзижчала:

– Як поживаєш, Ойко?

А Ойка і їй язик показала.

Розсердилася Бджола і вжалила Ойку просто в язик. Боляче Ойці. Розпух язик. Хоче Ойка рота закрити і не може.

Увечері прийшли тато і мама з роботи. Помазали вони Ойкін язик гіркими ліками. Язик знову став маленьким, і Ойка стулила рота.

З того часу Ойка більше нікому не показувала язика.

Казка про маленький дубок

Пішла Ойка до лісу. А в лісі комарі: вз-з-з! вз-з-з!

Вирвала Ойка з землі маленький дубок, сидить на пеньку, від комарів відмахується.

Полетіли комарі у своє болото.

– Більше ти мені не потрібний, – сказала Ойка і кинула дубок на землю.

Прибігло Білченя. Побачило вирваний дубок і заплакало:

– Навіщо ти це зробила, Ойко? Виріс би дубок, я б у ньому собі будиночок зробила.

Прибіг Ведмедик і теж заплакав:

– А я б під ним на спинці лежав і відпочивав.

Заплакали птахи у лісі:

– Ми б на його гілках гнізда звили…

Прийшла Марічка і теж заплакала:

– Я сама цей дубок посадила.

Здивувалася Ойка:

– Ой, ну що ви всі плачете? Це зовсім маленький дубок. Усього на ньому два листочки було.

Тут сердито заскрипів старий дуб.

– Я теж був такий маленький. Якби виріс дубок, став би він високий, могутній, як я.

Казка про ліниви ноги

Не любить Ойка сама ходити. Раз у раз просить:

– Ой, тату, понеси мене! Ой, ніжки втомилися!

Ось пішли Марічка, Ойка, Ведмедик і Вовченя до лісу за ягодами. Набрали ягід. Час уже додому йти.

– Я сама не піду, – каже Ойка. – У мене ніжки втомилися. Нехай мене Ведмедик понесе.

Сіла Ойка на Ведмедика. Іде Ведмедик, хитається. Важко йому нести Ойку. Втомився Ведмедик.

– Я більше не можу, – каже він.

– Тоді нехай мене Вовченя понесе, – каже Ойка. Сіла Ойка на Вовченя. Іде Вовченя, хитається. Важко йому нести Ойку. Втомилося Вовченя.

– Я більше не можу, – каже.

Тут із кущів вибіг Їжак:

– Сідай на мене, Ойко, я тебе швидко додому довезу.

Села Ойка на Їжака та як закричить:

– Ой! Ой! Я краще сама піду!

Засміялися Ведмедик і Вовченя. А Марічка каже:

– Як же ти підеш? В тебе ноги втомились.

– Анітрохи не втомилися, – каже Ойка. – Це я просто так сказала.

Казка про перші ягоди

Марічка та Ойка робили паски з піску. Марічка сама робить паски. А Ойка все просить:

– Ой, тату, допоможи! Ой, тату, зроби мені паску!

Допоміг тато Ойці. Стала Ойка дражнити Марічку:;

– А мої паски кращі! У мене он які великі та гарні. А в тебе он які маленькі  та погані.

Другого дня пішов тато на роботу. З лісу прилетів Лісовий Птах. У дзьобі у нього стеблинка. А на стеблині дві ягідки. Світяться ягоди, як червоні ліхтарики.

– Хто зробить кращу паску, тому я віддам ці ягоди! – сказав Лісовий Птах.

Швидко зробила Марічка з піску паску. А Ойка скільки не старалася – нічого в неї не вийшло.
Віддав Лісовий Птах ягоди Марічці.

Засмутилася Ойка і заплакала.
А Марічка їй каже:

– Не плач, Ойко! Я з тобою поділюсь. Бачиш тут дві ягоди. Одна тобі, друга – мені.

Коли можна плакати?

Зранку заплакала Марічка. Зазирнув у вікно Півник і каже:

– Не плач, Марічко! Вранці я співаю “ку-ку-рі-ку”, а ти плачеш, мені співати заважаєш.

Заплакала Марічка вдень. Виліз із трави Коник і каже:

– Не плач, Марічко! Весь-день я в траві стрекочу, а ти плачеш – і ніхто мене не чує.

Заплакала Марічка увечері.

Прискакали з ставка жаби.

– Не плач. Марічко! – кажуть жаби. – Ми любимо ввечері квакати, а ти нам заважаєш.

Заплакала Марічка вночі. Прилетів із саду Соловейко і сів на вікно.

– Не плач, Марічко! Вночі я співаю гарні пісні, а ти мені заважаєш.

– А коли мені плакати? – Запитала Марічка.

– А ти ніколи не плач, – сказала мама. – Ти вже велика дівчинка.