Хвіст до хвоста

Якось рано-вранці селянин двома биками виїхав у поле і став орати. Не встиг він зробити два чи три кола, як, звідки не візьмись, з’явився тигр.

Селянин заціпенів від страху, склав долоні рук і поклонившись тигру, ледве чутно пробелькотів:

– О володарю джунглів, прийми мою найглибшу пошану!

– Гм… Бачу на тобі не так уже й багато м’яса, – прогарчав тигр, уважно його розглядаючи. – Краще б ти навчився полювати, як це роблю я. В тому, що ти дряпаєш землю, користі мало.

– Але ми, селяни, робимо це з покоління до покоління, – промовив орач.

– Та ти, бачу, зовсім дурний. Поглянь на мене, я маю таку силу тому, що полюю.

– Кожен має займатися своєю справою, пане тигр, – відповів селянин.

– Ну що ж, нехай буде так, – прогарчав тигр, – тоді я займатимусь своєю справою і спочатку поснідаю твоїми биками. Розпрягай їх.

“Ех, навіщо я сказав, що кожен повинен займатися своєю справою”, – почав докоряти себе селянин і, чухаючи потилицю, почав роздумувати, чим можна задовільнити тигра, щоб він не зачепив биків.

– О володарю джунглів, – промовив він нарешті, – бог створив людину, щоб вона обробляла землю і вирощувала хліб собі на їжу. Для праці на землі він дарував людині рогату худобу. А для тигрів створив оленів, зайців та шакалів.

– У мене немає часу для пустої балаканини! – гаркнув тигр. – Розпрягай швидше биків! – І очі його гнівно блиснули .

– О пане, не чіпай моїх биків! – натомість я приведу тобі жирну корову, яку дбайливо виростила моя дружина.

– Але її вистачить тільки на половину мого сніданку, – облизнувся тигр. – Але якщо, крім корови, ти приведеш ще й теля, тоді я не зачеплю твоїх биків.

Селянин відв’язав плуга, звалив його собі на плечі і поплентався додому.

– Дивись, не обдури мене, – пригрозив йому услід тигр. – А то ми нападемо на ваше село і взагалі всіх переріжемо.

Дружина селянина була дуже здивована, що чоловік так скоро повернувся додому.

– Ну до чого ж ліниві ці чоловіки, не хочуть працювати, – зустріла вона його, бурмочучи собі під ніс. – Мабуть, щось забув.

Селянин сів навпочіпки, обхопив руками голову і нічого не відповів.

– Що з тобою? – Занепокоїлася дружина. І чоловік розповів їй все, що сталося.

– Ага, отже, ти готовий пожертвувати нашою коровою, яка дає стільки молока, заради своїх дурних биків? – Запитала вона. – Та скільки б ти не орав, ми ніколи не отримаємо хорошого врожаю. Нехай тигр жере твоїх биків. Скоро наша телиця теж стане коровою, і в нас їх буде дві. Ми продаватимемо багато молока і якось прогодуємося.

Селянин знову схопився за голову і заплакав.

– Боягуз, нещасний боягуз! – розлютилася дружина. – Чого ти плачеш? Давай краще придумаємо, як урятувати биків.

– А що тут придумаєш? – безвільно відповів селянин.

– Ось що, – запропонувала жінка. – Повертайся до тигра і скажи йому, що дружина сама зараз приведе корову. Дивись не переплутай , іди.

Селянин був на смерть наляканий думкою про те, як він з’явиться до тигра без корови. В люті тигр може з’їсти його самого. Але він не перечив жінці і, опустивши голову, подався в поле.

Тигр побачив, що селянин іде без корови і заскреготів зубами від люті. А бідний орач, побачивши розлюченого тигра, впав навколішки і затрясся від страху.

Тим часом дружина селянина, одягнувши на себе чоловічий одяг і тюрбан, сіла на коня і поїхала в поле за чоловіком.

– Ага! – закричала вона голосно, побачивши тигра. – Дякувати Богу, знайшовся нарешті справжній тигр. Зараз спробуємо його, давно я вже не їв свіжої тигренятини. У дитинстві майже щодня я з’їдав по одному тигру.

Тигр від подиву навіть закрутив головою. Та хіба це мислимо, щоб таке чудовисько могло з’їдати по одному тигру в день?

Дружина селянина витягла серп і, розмахуючи ним, кинулася на тигра.

– Бачиш цей серп? Я наточив його, як бритву. Приготуйся, зараз я зітну ним твою голову.

Злякався тигр, подумав, що йому приходить кінець, і пустився втікати. Дивиться – а назустріч біжить шакал.

– О мій пане! – каже він тигру. – Куди це ти мчиш? Я так мріяв поласувати кісточками тих биків, яких ти сьогодні мав намір з’їсти. Скажи мені, там щось залишилося?

– Ні, ні, не ходи туди! Там, біля поля селянина, з’явилося на коні якесь чудовисько, що поїдає тигрів.

– Та що ти?! – захихотів шакал. – Сонце, тобі очі засліпило? Та це зовсім не чудовисько, а дружина селянина, що переодягнулася в чоловічий одяг. Я був неподалік і все бачив.

– Хм!.. Ти в цьому певен? – розгублено спитав тигр.

– Абсолютно впевнений! І якби тобі сонце не засліпило б очей, ти міг би бачити, що в неї з-під тюрбану стирчить позаду щось на кшталт свинячого хвоста, – зауважив шакал.

– Не такий я дурень, щоб не розглянути жінку в чоловічому одязі. Запевняю тебе, це справжнє чудовисько. Своїм серпом воно мало не знесло мені голову, – виправдовувався тигр.

– Ну і впертий же ти! Давай повернемося, і я доведу тобі, що це не хто інший, як жінка в чоловічому одязі, – запропонував шакал.

– Не май мене за дурня, шакале, – насупився тигр. – Я знаю, що ви, шакали, підступні за своєю натурою.

– Неправда! – вигукнув шакал. – Нас прозвали підступними за те, що ми розумні. А ось вам, тиграм, призначено пити кров, а не показувати хвости, коли ви бачите жінку із серпом у руках. Ніколи не думав, що ти такий боягуз!

Тигр відчув себе ображеним.

– Я боягуз?! – заревів він. – Гаразд, ходімо і подивимося, хто це. Але обіцяй мені, що ти не побіжиш, підібгавши хвоста, якщо переконаєшся, що це справді чудовисько.

– Не тільки обіцяю, але готовий зв’язати свій хвіст із твоїм, щоб ти повірив у мою правоту. У такому разі я ніяк не зможу втекти.

Тигр погодився, і вони прив’язали хвіст до хвоста.

Дружина селянина привезла чоловікові трохи їжі у сумці, прикріпленій до сідла. І тільки почала її розв’язувати, дивиться – а до них наближається тигр зі своїм прислужником шакалом, а хвости у них пов’язані.

– Швидше сідаємо на коня і втечемо звідси! – злякано вигукнув селянин.

– І залишимо їм на поживу биків? – Заперечила дружина. – Ти не тільки дурень, ти ще й боягуз. Сиди на місці, я сама з ними розберуся… Дякую тобі, шакале! – Закричала вона, як тільки звірі підійшли ближче. – Дякую, що ти привів мені тигра на обід. Зараз я його з’їм, і ти підбереш кісточки, як домовились.

Почувши такі слова, тигр миттю збагнув, що шакал і чудовисько домовилися його з’їсти, рвонув щосили, обірвав хвіст і кинувся тікати.

– О, пане тигр! – несамовито заволав шакал. – Не бійся, ця жінка просто дурить нас.

Крик шакала ще більше налякав тигра, і він побіг ще швидше. Тим більше, що за ним навздогін кинувся і шакал.

Тут тигру вже стало ясно, що його прислужник був у змові з чудовиськом. У кілька стрибків він перетнув гору і прийшов до тями лише тоді, коли досяг свого лігва.

Дружина селянина засміялася і, повернувшись до чоловіка, помітила:

– Усі ви, чоловіки, трохи боягузи!