Хитрий борсук

Снідав лісоруб у лісі біля озера та й залишив коло пенька ковбаси шматочок.

Біг лісом лис. Чує, наче ков басою пахне. Потягнув носом і подався швиденько на запах.

Ішов лісом борсук. Принюхався, зачув ковбасу і собі на запах побіг.

Біжать вони, той з одної, а той з другої сторони. Носи — в землю. З язиків аж слина котиться, бо ж не кожен день у лісі ковбасою пахне!

Біжать… Ближче, ближче до ковбаси… Коли це враз — торох! Над самою ковбасою головами стукнулись. Аж попадали.

Встали, глянули один на одного. Що робити? Чия ковбаса? Знайшли разом, значить, і права рівні на знахідку.
Лис каже:

— Давай розіграємо ковбасу?

— Як?

— А от так: побіжимо разом кругом озера. Хто перший оббіжить — того й ковбаса.

— Та у мене ж ноги короткі,— борсук йому.— Який з мене бігун?

— Ну то як знаєш,— байдуже каже хитрий лис.— Правила для всіх однакові. Не переженеш — моя ковбаса.

— Ну що ж,— почухав потилицю борсук,— давай. Приготувалися бігуни, як на старті.

— Лічи раз, два, три! — каже лис.

Борсук ще й полічити не встиг, як лис уже помчав. Борсук обернувся, з’їв ковбасу і рвонув слідом.

Та куди борсукові проти лиса. Довго він чухрав, поки оббіг.

Добігає до пенька, а лис уже давно там. Та лютий, лютий — аж синить.

— Чого ти? — борсук йому.

— Ковбаси нема!

— Ну нема, то й нема,— одвертає морду борсук.— А здорово ти бігаєш… Куди мені проти тебе!

Пішли разом. Коли це лис потяг носом.

— Слухай, борсуче, ану дихни на мене.

— Нащо?

— Дихни, дихни. Та не в себе, а як слід! А-а-а-а! Так це ти ковбасу з’їв!

Закрутився борсук.

— Ну, я!.. То й що?

— Як то що! — аж завищав лис.— Я ж швидше бігаю!..

— От тому я і з’їв. Не будь хитрим!..