Курочка, півень і лисиця

Жили-були півень із куркою. Стався в тих місцях неврожай, і довелося півню з куркою голодувати.

— Що за життя, — бідкалися вони один одному. — Скільки разів треба нахилятися, лапами землю розгрібати, щоб знайти одне єдине зернятко!

Вирішили півень із куркою переселитися кудись в інше місце, наприклад, у Призрен, де того року видався добрий урожай. Думати довго не стали, зібралися і вирушили в дорогу.

Ішли, йшли й по дорозі зустріли лисицю.

— Куди це ви прямуєте? – здивувалася лисиця.

— Ми йдемо в Призрен, — гідно відповів півень.

– Навіщо? — спитала лисиця.

— Набридло нам сто разів нагинатися, щоб одне зернятко знайти, а в Призрені, кажуть, цього року гарний урожай. Краще ми житимемо у Призрені.

— Ну, якщо там добрий урожай, і я піду з вами, — вирішила лисиця.

– Ні, тобі не можна йти з нами, – заперечив півень.

– Чому ж?

– Тому що ти нас з’їси.

Лисиця сказала:

— Ні, якщо ви не порушуватимете закони, я вас ніколи не з’їм.

Далі вони вирушили разом. Ішли, йшли, лисиця і питає:

— Півню, поглянь на годинник, котра година, чи не пора обідати?

— У мене немає годинника, — відповів півень.

Лисиця мало не підскочила від подиву:

– Що-о?! У тебе немає годинника? Звідки ти знаєш, коли треба співати вранці? Люди чують, як ти співаєш, прокидаються, умиваються перед молитвою, готують їжу, снідають, ідуть працювати, і все завдяки тому, що ти підняв їх своїм співом! Як же ти смієш турбувати і обманювати людей, якщо не знаєш яка година і коли треба співати? Ні, так годиться. Ти порушуєш закон.

Лисиця кинулася на півня, схопила його і з’їла.

Курка перелякалася, забігала, закудкудахкала.

— Та перестань ти, — сказала їй лисиця. — Вуха розболілися від твого кудхкання. Можеш не турбуватись, ти мені взагалі не потрібна. Тебе я не чіпатиму, а півень, сама бачила, порушив закон.

І знову пішли вони разом. Трохи не доходячи до Призрена лисиця і каже:

– Курко, а курко!

– Квох! — обізвалась та.

— Скільки зараз на базарі курячі яйця? Чи дають за одне яйце п’ятдесят грошей?

— Ні, — засмучено відповіла курка.

– А скільки дають?

— Коли два, коли чотири гроші.

– Ой-ой-ой, – сказала лисиця. — І щоб знести яйце, ціна якому всього два гроші, ти кудахкаєш так, що чути на другому кінці села? Я ось, наприклад, щороку приношу по два-три дитинчати. Лисяча шкура, сама знаєш, коштує ліру золотом. Але я сиджу тихенько у своїй норі, ніхто мого голосу не чує, коли я народжую лисеня. Ти ж стількох людей турбуєш і позбавляєш сну своїм кудкудахканням – і все через що? Через якихось два гроші! Ти порушуєш закон, курко, — сказала лисиця.

З цими словами вона кинулася на курку, з’їла її і втекла в гори.