Лисий щур

Жив-був селянин. Пішов він якось у поле і бачить: посеред дороги курка біжить — намагається врятуватися від кобри. Схопив селянин ціпок і вдарив кобру. Закрутилася зміюка і перетворилася на щура з лисиною на всю спину. А курка й каже:

— Я добра фея, а вона — зла чаклунка. Пожалів ти мене, тепер проси чогось хочеш.

Відповідає селянин:

— Незабаром народиться у нас із дружиною дитина. Зроби милість, візьми дитину під свій захист.

— Добре, – сказала курочка. – Народиться в тебе дочка. Буде вона і красивою, і розумною.

— І дуже цікавою! — пискнув чаклун-щур.

Розсердилася курочка, клюнула пацюка, той кинувся навтьоки.

— Хоч я і фея, але зі злими чарами чаклунки мені не впоратися, — мовила курочка. — Та ти не журися. Злови лисого щура. Він ховається он під тим великим каменем. Закрий його в комірчині, а ключ бережи. Дивись, щоби твоя дочка не заходила туди. Три рази підстерігатиме її небезпека: у дванадцять, п’ятнадцять та вісімнадцять років.

Селянин так і зробив: спіймав щура, замкнув його, а коли його дочка підросла, суворо заборонив їй навіть підходити до дверей комірчини. Як дівчинка не просила, батько не поступався, а ключ завжди носив із собою.

Але ось виповнилося дочці дванадцять років, і сталося так, що залишив селянин ключ удома, не взяв із собою. А цікаве дівчисько шмиг у батьківську кімнату, схопило ключ і бігом до заборонених дверей. Тільки відчинила, а лисий щур як кинеться на неї! Не розгубилася дівчинка — вдарила пацюка мітлою. Пацюк шусть у двері, а дівчинка за ним. Бігла-бігла, доки не зашпорталася об камінь і не впала без сил серед густого чагарника. І одразу заснула.

Прогулювався там принц, побачив, що спить на землі прекрасна дівчинка,  розбудив її, а потім відвів у палац до своїх батьків, короля з королевою.

Залишилась дівчинка у палаці. Всюди їй було дозволено гуляти, тільки в одну кімнату заглядати заборонили. Так і жила вона, поки не виповнилося їй п’ятнадцять років.

Того ж дня вона проходила під вікном потайної кімнати, розібрала її цікавість, вона візьми і зазирни у відчинене віконце. І бачить дівчинка великий гранат, та так близько, що вона не втрималася і потягнулася за ним. Впав гранат і розбив вщент посуд. Соромно стало дівчинці, і втекла вона з палацу.

Довго блукала, доки не прийшла до будиночка, де жила добра бабуся. Та її дала притулок, стала дівчинка жити в неї, нікуди не ходила, тільки сиділа під великим деревом у дворі і мріяла.

Так минуло три роки. Якось старенька і каже:

— Завтра опівдні виповниться тобі вісімнадцять років. Ось тобі у подарунок скляна скринька. Та тільки дивись, раніше завтрашнього полудня не відкривай її.

Встала іменинниця рано-вранці, взяла скриньку і бігом до свого улюбленого дерева. І так сильно захотілося їй відкрити скриньку, що сили не було терпіти. Все ж таки вона втрималася, не відкрила, а сіла під деревом і почала чекати.

Ось зовсім мало залишилося до полудня. Раптом, звідки не візьмись, джміль і давай дзижчати:

— Ж-ж-жу, ж-ж-жу, ж-ж-жу! Відкрий скриньку!

А був це зовсім не джміль, а той самий лисий щур. Дівчина притиснула до себе скриньку і мовчить. А джміль як налетить, як вдарить — скринька й розбилась. Та спізнилася чаклунка: за секунду до цього годинник пробив опівдні.

Тут із розбитої скриньки почали виїжджати ошатні карети, а в них король з королевою, пані з кавалерами, принц і батько дівчини, який багато років шукав її по всьому світу.

Обнялися батько з дочкою, поцілувалися і поїхали до палацу, де зіграли славне весілля. Зажили принц із принцесою весело та щасливо, і народилося у них багато дітлахів.