Маленький чарівник

Маленький чарівник завжди був радісний і усміхнений. Але останнім часом його раптово став охоплювати сум.

У такі моменти він сідав і поринав у думки, які клубочилися в його голові, наче чорні хмари.

“Вже достигли яблука, – думав він, – а в мене немає нікого, з ким я міг би поділитися цими чудовими червоними плодами. У лісі повно грибів, але в мене немає нікого, з ким я міг би піти назбирати їх і потім сушити на печі”. І сама думка про те, як це було б чудово мати друга, змушувала його зітхати.

Одного дня коло його домівки проходив якийсь хлопець. Маленький чарівник швиденько вибіг йому назустріч і загукав:

– Хочеш бути моїм другом?

– Я вже маю друга, – відповів хлопець, навіть не зупинившись.

Тоді маленький чарівник вирішив піти в гості до зайчика.

І тільки-но прийшов, одразу ж запитав:

– Хочеш бути моїм другом?

Але зайчик лише похитав головою, немовби кажучи “ні”, а потім ворухнув довгими вухами.

Отож маленький чарівник звернувся зі своїм запитанням до цапка:

– Хочеш бути моїм другом?

Однак цапок відповів йому:

– Ні, я вже маю двох друзів. Щодня бавлюся з ними.

Дуже сумний маленький чарівник пішов до дикого кабанчика й запитав його:

– Чи ти не хотів би стати моїм другом?

Але кабанчик лише непривітно хрюкнув:

– Ні! – і продовжив порпатися в листі, що лежало на землі, не звертаючи більше на хлопчика жодної уваги.

“Тим гірше для вас! – подумав маленький чарівник. – Можу вичарувати собі чудового друга за допомогою чарівної палички”.

…Накинувши на себе блакитний плащ, прикрашений золотими зірками, він підняв чарівну паличку й промовив відповідне магічне закляття. Потім заплющив очі, бо хотів, щоб несподіванка була ще більшою, а коли їх розплющив, побачив біля себе маленьку сову.

– Абракадабра… а це що за водяна курочка! – заїкаючись, із подивом промимрив маленький чарівник. – Я думав, що мій друг буде трохи більший.

– Друга не можна вичарувати за допомогою чарівної палички, – сказала сова, блимнувши своїми великими округлими очима. – Дружбу треба заслужити й заробити. І немає значення, чи друг буде малий, чи великий!

Відтоді маленький чарівник почав працювати над своєю дружбою з маленькою совою. Разом співали, загадували одне одному загадки, не кажучи вже про те, що хлопець брав сову із собою на прогулянки, під час яких вона сиділа на його руці. А ще вони разом танцювали танці піратів та індіанців. І от одного дня вони зрозуміли, що справді стали друзями й що це чудове відчуття.

Але якось, безтурботно вештаючись лісом, вони натрапили на галявину, на якій росло кілька дерев.

– Дивися! – відразу закричала сова, показуючи на чорне дупло в стовбурі дерева. – Це місце, в якому я хотіла б жити!

– Але, – заперечив маленький чарівник, – ти ж не можеш залишити мене самого. Ти – моя подруга.

– Так, – відповіла птаха і відразу ж полетіла до дерева і залізла в дупло, – але я ж сова, а сова мусить жити в дуплі дерева. Так завжди було! Прошу тебе, дозволь мені тут залишитися. Побачиш, якою я щасливою буду. Той, хто справді любить свого друга, мусить допомагати йому стати щасливим.

– Той, хто справді любить свого друга, – маленький чарівник повільно повторив слова сови, – мусить допомагати йому стати щасливим.

І на прощання подарував сові білу квітку, яка чудово пахла.

Тепер щомісяця маленький чарівник відвідує свою маленьку подругу. Про них можна сказати, що вони стали друзями назавжди.