Мавпа, собака та буйвол

В одному селі жили колись троє друзів – мавпа, собака та буйвол. Настав час, коли жити в селі їм набридло, і вони вирішили, що краще піти до лісу. Троє друзів запаслися рисом, м’ясом і посудом і вирушили в дорогу. Там вони вибрали підходящу галявину і збудували собі хатину.

Буйвол сказав:

– Давайте зробимо так: щоранку двоє з нас йдуть на полювання, а один залишиться охороняти хатину і готуватиме обід.

Так вони й вчинили. Наступного дня собака та мавпа пішли полювати, а буйвол почав смажити м’ясо на рожні. Запах смаженого м’яса почув бунгіснгіс (Бунгіснгіс – казкова істота, хитрий і злий велетень, який весь час сміється), що проходив неподалік. Він одразу зрозумів, що йому буде чим буде поживитися. Бунгіснгіс підійшов до буйвола і сказав:

– Еге, друже, я бачу, їжа для мене вже готова?

Від цих слів буйвол розлютився і кинувся на непроханого гостя. Бунгіснгіс не звик до того, щоб його так зустрічали, і дуже розгнівався. Він підняв буйвола за ріг, а потім кинув до землі з такою силою, що буйвол по коліна вгрузнув у землю. Після цього бунгіснгіс все з’їв і сховався неподалік.

Коли мавпа і собака повернулися з полювання, вони побачили, що обіду немає, посуд розкиданий і розбитий, а їхній друг по коліна в землі. Вони витягли його, і буйвол розповів собаці та мавпі про те, що сталося. Утрьох вони знову приготували собі їжу. Бунгіснгіс причаївшись  дивився, як вони готують обід, але напасти відразу на трьох не наважився.

Наступного дня вдома залишилася собака. Тільки вона спекла коржі до обіду, як бунгіснгіс вийшов з-за дерев і сказав:

– Еге, друже, я бачу, їжа для мене вже готова?

Собака на нього загарчала, але бунгіснгіс схопив її, підняв над головою і з розмаху кинув на землю. Собака, жалібно заскавулівши, відповзла убік і стала дивитися, як бунгіснгіс пожирає те, що вона приготував. З’ївши все до останньої крихти, бунгіснгіс пішов. Незабаром після цього повернулися мавпа та буйвол. Вони дуже розгнівалися, коли дізналися про те, що сталося, і обід їм довелося готувати собі знову.

Наступного дня вдома залишилася мавпа. Вона вирішила перехитрити бунгіснгіса і, перш ніж взятися куховарити, викопала перед вогнищем глибоку яму. Потім вона приховала собі і своїх товаришів частину запасів, а решту поставила на вогонь. Коли м’ясо зварилося, з’явився бунгіснгіс. Мавпа привітно сказала:

– Пане, ти прийшов якраз вчасно! Обід готовий, і я сподіваюсь, він тобі сподобається. Сідай на цей стілець, а я зараз подам тобі м’ясо.

Бунгіснгіс дуже здивувався і зрадів такому прийому. Він сів і, забувши про все на світі, накинувся на їжу. І раптом мавпа як штовхне його щосили в груди! Стілець перекинувся, і бунгіснгіс разом з ним упав у яму, яка була в нього за спиною.

Повернувшись з полювання, собака і буйвол стали запитувати мавпу:

– Ну як, приходив до тебе бунгіснгіс?

– Та он він, у ямі! – відповіла, засміявшись, мавпа. – Звідти йому вже не вилізти.

Собака та буйвол були дуже цікаві і підійшли до ями подивитися на бунгіснгіса. А бунгіснгіс якраз вилазив з ями – для нього вона виявилася не такою вже й глибокою. Він вискочив з неї і хотів був схопити собаку, але та втекла у ліс. Бунгіснгіс схопив буйвола, підняв за ріг, жбурнув на землю, і буйвол боляче забив ногу. А мавпа, не витрачаючи даремно часу, видерлася на високе дерево, до неї дістатися розлючений бунгіснгіс не міг.

Минуло кілька днів, і мавпа, блукаючи лісом, побачила на ліані, що звисала з верхівки дерева, осине гніздо. Раптом вона почула:

– Ну, тепер ти від мене не втечеш!

Мавпа обернулася і побачила бунгіснгіса.

– О пане, змилуйся наді мною, і я віддам тобі свою посаду – король поставив мене дзвонити щогодини у цей дзвін, – і мавпа показала вгору на осине гніздо.

– Я беру цю посаду, – сказав дурний бунгіснгіс.

– Залишайся тут, а я піду довідаюсь, яка зараз година, – сказала мавпа і пішла.

Мавпи все не було і не було, бунгіснгіс набридло чекати, і він потягнув ліану. Гніздо захиталося, і з нього вилетів рій ос. Оси накинулися на бунгіснгіса і нещадно жалили.

Збожеволілий від болю бунгіснгіс побіг шукати мавпу і нарешті знайшов її. Вона тим часом розмовляла зі своїм другом – удавом.

– Негіднице, більше ти не проведеш мене! Тепер тобі точно кінець! – заревів бунгіснгіс.

– Не вбивай мене, і я віддам тобі цей пояс, який подарував мені король! – благала мавпа.

Бунгіснгісу дуже сподобався довгий різнокольоровий пояс, і йому захотілося отримати його. Він сказав:

– Гаразд, підпережи мене ним, і ми залишимося друзями.

Мавпа опоясала бунгіснгіса удавом, а потім непомітно вщипнула змію. А удав так стиснув бунгіснгіса, що йому прийшов кінець.

Після цього мавпа вирушила шукати собаку та буйвола. Собака вже принесла буйволові цілющої трави, і коли він її поїв, нога в нього  перестала боліти. Вони дуже зраділи, побачивши мавпу – думали, що її вже немає в живих. Мавпа розповіла їм, що сталося з бунгіснгісом, і собака запропонувала:

– Тепер нас ніхто не чіпатиме! Давайте залишимося тут жити.

Друзі погодилися, і втрьох вони зажили в лісі дружно та щасливо.