Мудрий пастух

Старі люди кажуть, що людина розумна незалежно від того багата вона, чи бідна. Природа наділяє людей розумом на власний розсуд.

Буває, дурість багатого прикривається достатком і пишністю, а мудрість бідняка гине у злиднях. Ось як розповідається про це в історії про пастуха та царевича.

Жив колись цар і був у нього син. З дитинства царевич міцно потоваришував з одним пастухом.

Рано-вранці пастух збирав своїх овець, брав у руки палицю і, посвистуючи, гнав отару на пасовище. А царевич, озброївшись луком, сідав на коня і вирушав за пастухом і отарою. Наздогнавши свого друга, царевич злазив з коня і блукав з пастухом пасовищами. Так вони проводили разом цілі дні, а ввечері поверталися додому.

Чутка про дружбу царевича з бідним пастухом пройшлась по всьому царству. Досягла вона і вух наближених царя – палацової знаті, яка побачила в цій дружбі ганьбу та безчестя для царського сану.

Зібралася палацова знать і вирішила повідомити царя. Прийшли придворні до царя і кажуть:

— Царевич зовсім відбився від рук, цілі дні проводить із простим пастухом, і про це усі знають. Як же він правитиме країною після тебе? Та й ми хіба можемо погодитися, щоб нашим царем став той, хто виріс у товаристві пастуха? Пастух може навчити царевича пасти овець, але зможе навчити його правити людьми.

У царя був лише один син, тому, вислухавши своїх наближених, він глибоко засмутився. «Як припинити дружбу царевича з пастухом,— думав цар,— та так, щоб син не здогадався про це?»

І оголосив цар таємно, що тому, хто зруйнує дружбу царевича з пастухом, буде видано з казни велику винагороду золотом та сріблом.

Почула про царський указ одна стара. Прийшла вона до царя і каже, що візьметься за цю справу. Збудувала стара невелика курінь біля дороги, якою зазвичай проходили царевич і пастух, залізла в нього і стала чекати. Наступного ранку показалась череда овець, а за нею двоє друзів — царевич і пастух.

— Підійди сюди, синку, я хочу тобі щось сказати! — гукнула стара пастуху.

Царевич пішов за отарою далі, а пастух поспішив до старої. Стала вона скаржитися йому на свої хвороби, потреби та негаразди. Як не намагався пастух якнайшвидше закінчити з нею розмову, нічого не виходило.

Побачивши, що царевич з отарою відійшов досить далеко, стара і каже пастуху:

— Хотіла тобі ще щось сказати та забула. Гаразд, йди; може, потім згадаю.

Побіг пастух наздоганяти свою череду. Наздогнав, а царевич і питає, про що він зі старою говорив.

— Та так, ні про що, — відказує пастух. — Скаржилася на свої хвороби та бідність, тільки час забрала даремно.

Провели вони, як завжди, цілий день разом, а ввечері повернулися додому. Наступного дня стара знову надовго затримала пастуха, але так нічого йому й не сказала. Наздогнав пастух царевича, а той знову питає:

— Що тобі стара казала?

— Та нічого особливого, тільки час забрала даремно.

Запідозрив царевич недобре, розсердився і каже:

— Невдячний! Я зрікся товариства багатих і знатних людей і вважав за краще дружбу з тобою, бо довіряв тобі. Але ти щось від мене приховуєш. Ось уже два дні ти ходиш до старої відьми і розмовляєш з нею про щось, а коли я питаю тебе, намагаєшся викрутитись.

Пастух почав запевняти царевича, що сказав справжню правду і нічого не приховав. Але той не повірив. Розгнівався, повернувся додому, наказав сторожі схопити пастуха, вирвати йому очі і принести їх до палацу, а самого пастуха кинути до глибокої ями.

Вирушили чотири стражники виконувати наказ царевича, але коли побачили, яким мудрим, простим і чесним був пастух, стало їм шкода його. І вирішили вони зловити оленя, вирвати в нього очі і принести їх царевичу, а пастуха відпустити.

Час минає, але пам’ять про людські вчинки зберігається.

Якось поїхав царевич на прогулянку до берега моря. Дивиться — пливе вздовж берега вітрильник, а в ньому дівчина казкової краси. Глянула красуня на царевича, і їхні погляди зустрілися. Вийняла дівчина з кишені червону хустинку, помахала нею царевичу, потім доторкнулася пальцем до своїх зубів, вказала ще на щось і зникла разом з човном.

Краса незнайомої дівчини схвилювала царевича. Але як він не намагався розгадати її дивні знаки, так і не зміг.

Повернувся царевич у палац. На ранок викликав він до себе візира і радника, розповів їм, ніби бачив дивний сон, і зажадав пояснити, що він означає. Візир і радник почали тлумачити сон царевича, кожен по–своєму, але пояснення їх не припали царевичу до душі.

Згадав він про свого друга — мудрого пастуха — і наказав стражникам негайно доставити його до палацу. Як не намагалися стражники пояснити царевичу, що за його наказом вони вирвали у пастуха очі й кинули його в глибоку яму, царевич і чути нічого не хотів. Зрештою довелося їм залишити палац і вирушити на пошуки пастуха.

Довго шукали стражники пастуха і нарешті привели його до царевича. Побачивши свого старого друга, царевич невимовно зрадів, обійняв його і повів у свої покої. Там він розповів йому про зустріч із невідомою дівчиною та про ті знаки, які вона йому робила. Пастух легко розгадав загадку.

— Мій король, червона хустинка і дотик пальця до зубів означають, що дівчина живе там, де ростуть горіх бетеля  і дерево мусуока. Цим вона дала тобі знати, щоб ти вирушав у ті краї, якщо дійсно любиш її і хочеш побачитися з нею.

Наказав царевич приготувати йому двох швидких коней і наповнити дві торбини золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Царевич сів на одного коня, пастух — на другого, і поїхали вони туди, де мешкала дівчина.

Після довгих мандрівок, зазнавши багато поневірянь і пригод у дорозі, досягли вони нарешті незнайомого міста. На околиці міста, поблизу цвинтаря, вибрали велике дерево і зупинилися під ним.

Порадив пастух царевичу, щоб той, відвідуючи місто, проходив щодня повз царський палац. Тоді дівчина, яку вони шукають, може помітити його та впізнати. Послухався царевич пастуха, і ось одного разу дівчина справді помітила його. Незабаром вона дізналася, де зупинився царевич зі своїм другом, і послала до них служницю сказати, що вважає їх своїми гостями і посилатиме їм їжу.

На заході сонця, коли пастух кудись відлучився, прийшли служниці і принесли велику тацю з сімома вежами з плову. Шість веж були акуратно викладені з рису. А сьома вежа була наполовину зруйнована.

Думав-думав царевич, що все це означає, але так ні до чого і не додумався. Вирішив він дочекатися свого друга. Незабаром повернувся пастух, подивився на тацю і каже:

— Неподалік міста є стара фортеця з сімома вежами. Шість веж у хорошому стані, а сьома наполовину зруйнована. Ось царівна і призначає тобі побачення у цій зруйнованій вежі сьогодні вночі.

Настав час першого сну, і пастух повів царевича в зруйновану вежу старої фортеці. Залишив його, а сам повернувся назад. Чекав-чекав царевич дівчину, а вона все не йде. Здолала його дрімота, він і заснув. Прийшла дівчина, а царевич спить міцним сном. Розсердилася вона, вийняла з кишені чотири камінці, поклала їх  царевичу до кишені і пішла. А він так і проспав до ранку. Прокинувся, бачить, уже пізно і пішов додому.

Запитує пастух у нього новини, а царевич розсердився і каже:

— Так ніхто й не прийшов. Даремно ти змусив мене чекати цілу ніч, де ж твоя мудрість?

Не повірив пастух царевичу. Став обмацувати його кишені і знайшов камінці.

— Ось бачиш,— сказав пастух,— ти заснув, а царівна прийшла, побачила, що ти спиш, і поклала тобі в кишеню камінці. Цим вона хотіла сказати, що ти ще дитя і маєш грати в камінці, а не шукати її кохання.

Почервонів царевич від сорому, але промовчав.

Наступної ночі пастух знову повів свого приятеля в зруйновану вежу. І знову, не дочекавшись дівчини, царевич заснув. Прийшла вона, побачила його сплячим, поклала в його кишеню чотири скляні кульки і пішла. Проспав царевич до ранку і знову ні з чим повернувся додому.

Запитав пастух у нього новини, але царевич нічого не відповів. Обмацав пастух його кишені і вийняв чотири скляні кульки. Як і минулого разу, це означало, що царевич ще дитя і йому слід бавитися з іншими дітьми, а не ходити на побачення з дівчатами.

Розсердився пастух на царевича і вигадав ось що.

Приніс він курча і попросив царевича допомогти йому розрізати м’ясо на шматки. Почав царевич розрізати курча з одного боку, а пастух з протилежного. І як би ненароком порізав пастух царевичу палець своїм гострим ножем. Посипав рану сіллю і туго перев’язав, а царевичу пояснив, ніби зробив це для того, щоб рана не гноїлась і швидше зажила. Насправді ж мудрий пастух хотів, щоб царевич не заснув уночі через біль у пальці.

Настала третя ніч, і пастух знову повів царевича у зруйновану вежу. Завів його всередину, а сам сховався неподалік.

Став царевич чекати на свою кохану. Палець у нього сильно розболівся, і заснути він уже не міг. Глибокої ночі почув царевич раптом чиїсь тихі кроки, а потім ніжний передзвін жіночих прикрас. Увійшла царівна і запалила маленьку лампадку, що принесла із собою. Глянув царевич на дівчину і захопився її незвичайною красою. Забув про все на світі, навіть про те, що палець болить.

А царівна сіла біля нього, побачила хворий палець, розв’язала рану і змастила якоюсь маззю. Біль одразу вщухла.

Простежили слуги, що царівна дві ночі поспіль ходить у стару фортецю, і донесли про це цареві. Наприкінці третього дня, тільки царівна увійшла до вежі, цар наказав своїм воїнам оточити фортецю.

Пастух, що сховався біля вежі, побачив воїнів, зрозумів, у чому річ, і почав думати, що зробити для порятунку царевича та його коханої. Убрався у жіночий одяг, який був у нього з собою в мішку, і став схожим на жінку. Збігав на базар, купив солодощів, поклав їх на тацю і подався до вежі, прихопивши з собою і свій чоловічий одяг. Так і підійшов він до вежі: в одній руці таця з солодощами, в другій — запалена свічка, а під пахвою — вузлик із одягом.

Зупинили стражники переодягненого пастуха. А він і каже їм жіночим голосом:

— Сини мої любі, я бездітна жінка. Щоночі приношу солодощі до могили святого позаду цієї вежі і молюся, щоб бог послав мені дитину. Ось і сьогодні молитимуся до світанку.

Зглянулися стражники над жінкою, взяли з підносу ласощі, почали їх їсти, а її пропустили до могили святого. Але хитрий пастух додав до солодощів сонне зілля, тож незабаром усі стражники заснули.

Пробрався пастух у вежу, одягнув чоловічий одяг, жіночий віддав царівні, наказав їй переодягнутися і потихеньку йти додому. Так вона й зробила.

А пастух і царевич роздягнулися, пов’язали на бедра пов’язки, вимазали золою обличчя і тіло, скуйовджили волосся і стали схожим на справжніх пустельників

Сховали свій одяг і вийшли з вежі. Стражники тим часом прокинулися та затримали їх.

Вранці стражники стали обшукувати вежу, але царівни в ній не знайшли і доповіли цареві, що нікого, крім двох пустельників не затримали. Розсердився цар на слуг, які даремно зганьбили його дочку, покликав їх і почав допитувати, але слуги наполегливо доводили свою правоту.

— Мабуть, уночі царівні вдалося непомітно вибратися з вежі, — припустили вони.

І тоді цар вирішив піддати свою дочку випробуванню вогнем.

Розвели велике багаття, і, коли воно прогоріло, царівні було наказано пройти розпеченим вугіллям, щоб довести свою невинність.

Весь навколишній народ зійшовся на місце випробування. Мулли стали читати витяги з Корану, вчені мужі розкрили свої товсті книги і проголосили:

— Якщо царівна чиста й непорочна, вона залишиться цілою та неушкодженою, пройшовши через вогонь. Якщо вона обманює — згорить, перетвориться на вугілля.

Коли царівна була вже майже готова ступити босими ногами на розпечене вугілля, до неї підбіг нерозумний пустельник, що стояв неподалік, обійняв її і заголосив. Це був царевич, який прикинувся пустельником.

— Божевільний, божевільний! — закричав натовп і кинувся забирати в нього царівну.

Нарешті царівну звільнили, а пустельник упав на землю непритомним. Але після цього царівна відмовилася від випробування, пославшись на те, що до неї торкнувся чоловік.

— Якщо вогонь спалить мене, — сказала вона, — люди можуть подумати, що я винна.

Порадилися мулли з вченими чоловіками і почали заклинати вогонь не карати царівну за те, що до неї доторкнувся божевільний пустельник, а покарати її лише в тому випадку, якщо до неї торкався якийсь інший чоловік.

А оскільки до царівни ніхто, крім царевича, не торкався, підбадьорилася вона духом і перестала боятися вогню. Ступила вона на розпечене вугілля, пройшла ним і залишилася необпеченою. Затрубили труби, забили барабани. Царівну було оголошено непорочною. Цар і народ тріумфували, а слуг, що оббрехали царівну, кидали в казани з киплячим маслом.

Щасливим був і мудрий пастух, який урятував царівну. Але тепер у нього з’явилося бажання якнайшвидше одружити свого друга на царівні і всім разом повернутися додому.

Виїхали пастух і царевич до іншого міста і пробули там деякий час. Незабаром пастух купив багате жіноче вбрання і попросив царевича одягнути його. І став царевич схожий на гарну молоду жінку. Повернулися вони до краю, де жила царівна, і прийшли до палацу. Почав цар запитувати в них новини.

— Вололдарю, я купець, — сказав пастух, — а це моя сестра, вона одружена з людиною з іншого міста. Після весілля чоловік відвіз її з рідної оселі, і вона довгий час не бачила своїх близьких. Я везу її додому. Але мені треба відлучитися на три-чотири дні у торгових справах, дозволь їй побути в тебе в палаці, поки я не повернуся. Цар — батько своїх підданих, мені нема де більше її залишити.

Цар дав свою згоду, пастух залишив царевича у палаці та поїхав. Пішов царевич на жіночу половину, а царівна одразу впізнала його і повела до своїх покоїв, куди і слугам не дозволялося входити.

Вночі царевич зняв із себе жіночу сукню, переодягнувся в чоловічий одяг і поїхав потай з палацу до пастуха. А царівна послала вранці слуг до царя з повідомленням, що їхня гостя зникла. Почалися пошуки, але знайти втікачку так і не вдалося.

Вирішив тоді цар викопати могилу і закопати в неї колоду. Наступного дня прибув до палацу пастух разом із царевичем та представив його як рідного брата. Цар і розповів їм у глибокій печалі, що сестра їхня померла. Засмутилися брати і попросили царя показати їм могилу сестри. Коли ж їх привели на цвинтар, пастух пояснив, що за звичаєм їхньої країни родичі не залишають померлих у чужих краях, а забирають із собою. Розрили вони могилу і побачили там колоду.

Брати розгнівалися і пішли до царя:

— Ми вірили у твою справедливість, але ти обдурив нас. Якщо ти так ставишся до іноземців, то який же ти зі своїми підданими? Поверни нам сестру, бо ми розповімо про все своєму цареві і він візьме її в тебе силою.

Боячись ганьби, цар віддав їм власну дочку. Але пастух вимагав у нього ще й другу дочку. Царевич одружився з старшою сестрою, а пастух — з молодшою.

Незабаром друзі забрали своїх дружин і поїхали до рідних країв. Батько царевича постарів, і царевич успадкував його трон. Новий цар зробив пастуха своїм візиром, і зажили всі щасливо.