Нахум – усе до кращого

Багато років тому жив у Землі Ізраїльській один чоловік на ім’я Нахум, тільки всі звали його “Нахум – іш гамір зо”: Нахум – усе до кращого. А чому його так звали? Бо в будь-якій ситуації, що б з ним не сталося, навіть дуже погане, він не гнівався, а казав:

– Нічого. Усе до кращого. Усе, що робить Всевишній, – усе до добра.

Одного дня євреї вирішили послати дорогий подарунок римському цезарю, щоб він не йшов на них війною і не здійснював набіги на їхню країну. Вони взяли велику скриню, поклали туди срібло, золото і коштовне каміння і домовилися послати це цезареві. Покликали Нахума – усе до кращого і запитали його:

– Чи згоден ти вирушити в місто Рим і доставити цю скриню кесареві?

Нахум – усе до кращого, як завжди, із задоволенням погодився.

– Але щоб ти знав, що дорога довга і важка, – сказали йому, – розбійники можуть напасти на тебе і відібрати скриню. Вони можуть навіть убити тебе.

Нахум і на це відповів:

– Усе до кращого. Усе, що робить Всевишній, усе до кращого.

Узяв він скриню і вирушив у путь. Прийшов у порт Яфа, сів на корабель і поплив. Багато днів плив морем корабель, гнаний хвилями і вітром. Але Нахум не скаржився і не нарікав, а тільки казав:

– І це до кращого.

Коли корабель нарешті пристав до суші, Нахум зійшов з нього і пішов далі, несучи на спині скриню, а в ній срібло, золото і коштовне каміння. Йшов він, йшов цілий день і пізно увечері прийшов у ліс. А в лісі була пітьма непроглядна, падав дощ, і ліс був повний розбійників і хижих звірів.

Нахум – усе до кращого сказав про себе:

– Не піду через ліс вночі. Десь тут край дороги я бачив шинок. Зайду туди, дочекаюся ранку, а вранці рушу далі.

Сказав і зробив. Зайшов у шинок, всівся біля печі, поклав обидві руки на скриню та й заснув.

Побачили хазяї єврея, який спить міцно тримаючись за свою скриню, і сказали один одному:

– У нього, напевно, у скрині багато добра.

Вони підкралися до нього потихеньку, прибрали руки його зі скрині, а він нічого не почув. Шинкарі відкрили її і страшенно зраділи, побачивши там срібло, золото і коштовне каміння. Усе це вони забрали собі, а скриню наповнили землею і поставили назад. Нахум же все спав і нічого не почув. Він бачив хороші сни і навіть не підозрював, що сталося.

Настав ранок, прокинувся Нахум – усе до кращого і знову вирушив у путь. Минув небезпечний ліс, підіймався на гори, перетинав річки, але не зупинявся.

– Усе до кращого, – казав він і крокував далі. Йшов він, йшов, поки не дістався до міста Риму, і увійшов до палацу самого кесаря. Подав Нахум – усе до кращого скриню кесареві і каже:

– Ось тобі подарунок від євреїв Землі Ізраїльської!

Відкрили слуги скриню, а він повний піску і пилу. Цар сильно розлютився і вигукнув:

– Не інакше, як євреї захотіли наді мною посміятися. Убити негайно того, хто приніс такий подарунок, а євреїв Землі Ізраїльської жорстоко покарати!

– Усе до кращого, – сказав, почувши це, Нахум, – усе, що робить Всевишній – усе до добра.

Здивувалися всі, хто почув його слова, що він не злякався і не благав пощади. А Всевишній побачив, що і тут Нахум не сумнівається в Його доброті і послав йому на допомогу Іллю-пророка у вигляді царського радника. Пробрався Ілля-пророк у палац і сказав:

– Володарю мій! Не треба злитися і ображатися! Хто знає? Можливо, це земля свята, на кшталт тієї, що була в Авраама-євреїна. Розсіяна в повітрі, вона перетворювалася на мечі, а потрапляючи на стріли супротивника, перетворювала їх на очеретяні стебла.

– Не може цього бути! – сказав кесар.

– Давай спробуємо і подивимося, – сказав Ілля-пророк. Він узяв трохи піску, кинув його в повітря, і тут сталося диво: пісок негайно перетворився на мечі. Тоді він висипав небагато пилу на стріли, і стріли перетворилися на очеретяні стебла.

– Чудовий подарунок прислали мені євреї! – вигукнув кесар, – Тепер я зможу перемогти всіх ворогів, і ніхто не зможе мені протистояти.

Дуже зрадів кесар подарунку, що приніс йому Нахум – усе до кращого, і велів відвести Нахума в царські комори. А там йому насипали повну скриню срібла, і золота, і коштовного каміння, і дорогих перлів, і всяких багатств – у сім разів більше, ніж приніс Нахум – усе до кращого у своїй скрині.

Відправив римський кесар Нахума – усе до кращого додому з великими почестями на дорогому коні. Дорогою назад він знову проїздив корчму біля лісу. Побачили хазяї корчми, що він верхи на дорогому коні, одягнений у новий одяг і на ногах нове взуття і супроводжують його воїни кесареві, і запитали:

– Що ти такого привіз кесареві, що він винагородив тебе такими почестями?

– Усе, що я взяв тут, я привіз туди, – відповів він.

Коли Нахум виїхав з воріт і вирушив своєю дорогою, шинкарі швидко наповнили піском і пилом десять великих скринь, примовляючи:

– Якщо кесар так зрадів одній скрині з нашим пилом, він напевно ще більше зрадіє і винагородить нас у сімдесят разів більше, якщо ми привеземо йому так багато пилу.

Прийшли вони до кесаря і сказали:

– Те, що привезла тобі та людина, це була земля з нашого городу. І зараз ми привезли тобі ще цієї землі.

Відкрили слуги кесареві скрині – і справді: у кожній з них пил і пісок, такі самі, як привозив Нахум – усе до кращого. Кесар дуже зрадів і сказав:

– Чудово! Тепер я здолаю всіх ворогів. Ніхто не посміє до нас сунутися! Бо в мене буде багато мечів, а їхні стріли не зашкодять моїм воїнам.

Наказав кесар своїм слугам тут же кинути пісок у повітря, бо йому терміново потрібні були мечі. Але ні, не перетворився пісок на мечі, бо якщо пісок простий – він тільки бруднить підлогу палацу. А пил, якщо він простий, не може перетворити стріли в очерет.

Кесар страшенно розсердився на шинкарів і наказав їх покарати. А Нахум – усе до кращого продовжував свій шлях, поки не добрався з миром у Землю Ізраїльську. Він розповів тамтешнім мудрецям усе, що з ним трапилося, і закінчив:

– І всі ви бачите, що все в цьому світі до кращого. Усе, що робить Всевишній – усе до добра!