Неслухняне курча

Біда була Квочці-мамі з найменшим її дитятком! Кілька разів на день воно губилось: або на вулицю вибіжить крізь щілину в паркані, або в кошик якийсь залізе, або забіжить в хлів до корови Лиски.

Бідна Квочка-мама, скільки вона з ним намучилась! Одного разу трохи не вмерла з переляку, побачивши свою дитину біля ноги корови Лиски. Адже Лиска могла роздавити маленьке курчатко, зробивши один тільки крок…

Бідна, бідна Квочка-мама!

Кожного ранку, виходячи з дітьми на,подвір’я, вона повчала їх:

— Ко-ко-кожний з вас мусить ходити біля мене. Ніко-ко-коли не забігайте в хлів до Лиски, бо вона дуже легко може роздавити вас своїми величезними ногами. Ко-ко-ко-корова не любить, щоб її турбували. Ніколи не залазьте в той ко-ко-ко-кошик, що стоїть біля воріт. Його зовсім несподівано може взяти дядько Максим і поїхати
з ним на базар. Тоді ви обов’язково загубитесь в дорозі.

Всі семеро курчат уважно слухали мамині слова і завжди про них пам’ятали. А найменшеньке, восьме, забувало про них, як тільки виходило на подвір’я.

Багато разів на день доводилося журитись Квочці-мамі:

— Куд-куд-куд-куди воно знову поділося, оте неслухняне Курча? Ко-ко-ко-коли вже воно, нарешті, порозумнішає?

І ось одного дня сталася пригода, після якої неслухняне Курча вже завжди пам’ятало про матусині слова.

Гуляючи по подвір’ї, воно залізло в кошик, що стояв біля воріт. Саме в той кошик заборонила йому мама залазити. Але неслухняне Курча, як і раніш, не звертало великої уваги на мамині слова.

Залізло собі в той кошик, лягло на щось м’яке і задрімало.

Коли ж прокинулось, то зразу ніяк не могло зрозуміти, де воно і що з ним робиться? Його увесь час трусило, кидало на всі боки і
воно ніяк не могло стати на ноги. Страшно стало Курчаті…

Ці-і-іп… Ці-і-іп.. — жалібно заплакало воно з переляку.

На щастя, його плач почув дядько Максим, який їхав з кошиком на велосипеді в сусіднє село. Він зупинився, поглянув у середину кошика:

— А-а, це ти тут, Неслухняне Курча. Яке ж ти нерозумне. Ще трохи — і ти впало б на шлях. А тут і Лисиця може ходити, і Шуліка кружляє не раз на цим шляхом.

— Ці-і-іп.. — ще жалібніше заплакало Курча.

— Добре, не плач вже, я відвезу тебе до мами додому, тільки ніколи більш не залазь до цього кошика!

Дядько Максим привіз Неслухняне Курча додому, на рідне подвір’я, де його вже давно шукала заклопотана мама.

— Ціп! — радісно вигукнуло Курча і побігло до неї. З того дня воно стало дуже чемним, слухняним і ніколи вже не залазило до кошика, в якому набралося стільки страху.