Окуляри Мелодії

Жила собі колись дівчинка на ім’я Мелодія, яка одного разу захворіла на дуже дивну хворобу. Дитина невпинно втрачала зір. Найліпші професори-окулісти, незважаючи на ретельні й детальні дослідження і консультації, так і не змогли встановити причину хвороби. Батьки дівчинки були в розпачі.

Мелодія вже була змушена носити окуляри з дуже сильними і товстими лінзами, які нагадували денця пляшок.

Час від часу вона знімала їх, щоб дати відпочити носові, й надягала їх на ніс Білло, свого найліпшого друга.

Білло був великим плюшевим ведмедиком коричневого кольору, до якого Мелодія тулилася, коли сумувала, та якому розповідала про всі свої проблеми.

Однак коли одного дня дівчинка надягнула йому на ніс важкі окуляри, Білло раптом сказав:

– Я – чарівник і можу вилікувати твої очі. Ти знаєш, чому вони більше не хочуть дивитися на світло?

– Не знаю. Якщо ти – чарівник, то скажи мені це!

– Мусиш сама з’ясувати причину, Мелодіє. Спробуй згадати, чи недавно не сталося щось таке, що допомогло б тобі зрозуміти, звідки взялася хвороба.

Дівчинка зосередилася й почала наполегливо згадувати, але через деякий час змушена була визнати, що не знайшла у своїй пам’яті нічого особливого.

– Спробуй ще раз, Мелодіє! – знову попросив її Білло.

І тільки через кілька годин напружених роздумів Мелодія раптом згадала, що три місяці тому, під час візиту до тітки вона бавилася зі своїм двоюрідним братом Миколкою.

Хлопця дуже розлютили якісь слова, що їх сказала Мелодія, і він у гніві розбив порцелянову ляльку, якою дівчинка бавилася на столі.

Коли Мелодія побачила це, її охопив безмежний відчай. Вона почала плакати й верещати на весь голос, навіть лаялася. Нарешті розгнівана Мелодія крикнула двоюрідному братові:

– Більше ніколи не хочу тебе бачити!

І саме від того дня її зір почав слабнути.

Коли вона розповіла про це Білло, він сказав:

– Тепер ти вже знаєш, що слід зробити…

– Так, знаю. Мушу пробачити йому, як учила мене мама.

Дівчинка сіла до столу й почала писати листа до свого двоюрідного брата. Хоча зробила багато помилок, зміст послання все ж був цілком зрозумілий: “Любий Миколко, пробачаю тобі від щирого серця. Я вже забула про те, що сталося, й люблю тебе так само, як і раніше…”

Відтоді її зір знову став ідеальним і гострим, а окуляри з товстими лінзами кудись поділися… зникли… Хто знає, куди пропали її страшні окуляри?