Про бабусю стареньку і лисичку хитреньку

Стояла в лісі хатка маленька, а в тій хатці жила бабуся старенька. Не було у неї на світі нікого, ні старого, ні малого. От вона й зажурилась :

— Що мені в світі робити? Тяжко самій жити, бо хто ж мені дровець нарубає, хто в хаті позамітає, хто з глибокої кринички принесе водички? А під віконцем щось :

— А я!

Бабуся двері відчинила, а там ведмідь стоїть.

Бабуся й тому рада .

— Заходь, — каже, — ведмедику до хати, будеш мене стару доглядати .

— Добре, — сказав ведмідь та й поліз у хату. А бабуся й питає:

— Що хочеш спершу робити: чи дрова рубати, чи в печі палити, чи воду носити?

— Спершу хочу їсти, а тоді спати!

— Гаразд, — каже бабуся. — Ось тобі меду миска, а там он колиска.

Ведмідь миску вхопив, увесь мед поїв, кинув брудну миску та й поліз у колиску . А колиска тільки трісь-трісь! Та й поламалась. Розсердилась бабуся на ведмедя й почала кричати :

— Нащо було колиску ламати? Де ти тепер будеш спати? Геть мені з хати!

Та й вигнала його. Двері зачинила, миску помила, в хаті позамітала, колиску докупи зв’язала, та так заморилась, так заморилась, що аж на стіл похилилась.

Ох! — каже вона. — Що ж мені в світі робити? Тяжко самій жити, бо хто ж мені дровець нарубає, хто в хаті позамітає, хто з глибокої кринички принесе водички?

А під віконцем щось:

— А я!

Бабуся двері відчинила, а там вовк стоїть. Бабуся й тому рада.

— Заходь, — каже, — вовчику, до хати, будеш мене стару доглядати.

— Добре, — сказав вовк та й посунув у хату.

А бабуся й питає: — Що хочеш спершу робити: чи дрова рубати, чи в печі палити, чи воду носити?

А вовк каже: — Спершу хочу їсти, а тоді спати!

— Гаразд, — каже бабуся. — Ось тобі кулешику миска, а там он колиска.

Вовчик миску вхопив, увесь кулешик поїв, кинув брудну миску та й поліз у колиску. А колиска тільки трісь-трісь! Та й поламалась. Розсердилась бабуся на вовчика й почала кричати:

— Нащо було колиску ламати? Де ти тепер будеш спати? Геть мені з хати!

Та й вигнала його. Двер і зачинила, миску помила, в хаті позамітала, колиску докупи зв’язала, та так заморилась, так заморилась, що аж на стіл похилилась.

— Ох! — каже вона. — Що ж мені в світі робити? Тяжко самій жити, бо хто ж мені дровець нарубає, хто в хаті позамітає, хто з глибокої кринички принесе водички?

А під віконцем щось:

— А я!

Бабуся двері відчинила, а там лисичка стоїть. Бабуся й тому рада.

— Заходь, — каже, — лисичко, до хати, будеш мене стару доглядати.

— Добре! — сказала лисичка та й ускочила до хати. А бабуся й питає:

— Що хочеш спершу робити: чи дрова рубати, чи в печі палити, чи воду носити?

А лисичка каже: — Спершу хочу їсти, а тоді спати!

— Гаразд, — каже бабуся. — Ось тобі киселику миска, а там он колиска.

Лисичка миску вхопила, увесь киселик поїла, кинула брудну миску та й полізла в колиску. А колиска тільки трісь-трісь! Та й поламалась . Розсердилась бабуся на лисичку й почала кричати:

— Нащо було колиску ламати? Д е ти тепер будеш спати? Геть мені з хати!

Та й вигнала її. Двер і зачинила, та вже й миски не мила, і хати не замітала, і колиски не в’язала, а на лаві схилилась та й зажурилась .

А ведмідь підійшов до хати й почав двері штовхати:

— Да й мені, бабо, їсти, а то можу в хату залізти!

Бабуся злякалась, та не озивалась. А ведмідь двері штовхав – штовхав, та не подужав, не поламав, та й побіг у ліс вовчика шукати . Прибігли вони вже удвох до бабусиної хати й почали знову двері штовхати:

— Да й нам, бабо, їсти, а то можемо до хати залізти!

А бабуся, хоч ще більше налякалась, та сиділа — не озивалась . А ведмідь і вовк двері штовхали-штовхали, та не подужали, не поламали, та й побігли в ліс лисичку шукати.

Прибігли вони уже втрьох до бабусиної хати й почали ще дужче двері штовхати:

— Дай нам, бабо, їсти, а то можемо до хати залізти!

А бабуся, хоч іще дужче налякалась, та сиділа — не озивалась. А ведмідь, і вовчик, і лисичка двері штовхали-штовхали, та не подужали, не поламали. А тоді лисичка й каже :

— Треба нам через стріху до хати залізти й бабусю загризти.

Тут уже бабуся так налякалась, що на печі заховалась . А лисичка поставила ведмедя під стіну, вовк зліз ведмедеві на спину, а лисичка скочила вовчикові на плечі :

— Злізай, бабо, з печі! Бо як я стріху розберу, то тебе на шматочки розірву!

Бабуся як зарепетує :

— Ой, хто ж мене порятує?!

А тут підійшов до воріт хлопчик маленький, а з ним песик швиденький. А у хлопчика нежить був, то він я-як чхнув: А-а-чих!

А ведмедеві почулося: „Я їх!” Він як смикнувся, вовчик на спині похитнувся, лисичка з вовчика впала й ногу зламала.

А тут песик як загавкає: „Гав-гав! Аву-у”

А ведмедеві почулося: „Розірву-у!”

Він уже й не став ждати, та як стрибоне та тікати! А вовчик з нього упав, розбив ніс, та як підхопиться! Та швидше в ліс! А лисичка на трьох ногах за ними пострибала, і насилу-насилу їх догнала. А хлопчик підійшов до хати й постукав тихенько :

— Чи тут живе бабуся старенька? Я прийшов дровець їй нарубати й у хаті позамітати.

Бабуся така раденька, злізла з печі швиденько, двері відчинила, хлопчика до хати впустила . І почали вони разом вечерю готувати. А песик зостався біля хати та так гавкає, так гавкає:

— Гав-гав! Щоб усяк знав, що я тут буду жити і не дозволю тут вовкам та лисам ходити!