Раз, два – дружно!

Якось уночі в лісі вибухнула страшна гроза. Зашумів, загудів вітер, пішов сильний дощ. Звірятка поховалися хто куди, а Лось втік від негоди під стару ялину.

Буря повалила дерево, важкий стовбур міцно притиснув до землі гіллясті роги Лося, і він опинився в пастці.

Вранці на галявину прийшов Їжачок, побачив Лося в біді, сплеснув лапками:

– Ой, бідаха! Зараз я допоможу тобі.

Спробував підняти дерево. Куди там! Воно й не ворухнулося.

Неподалік, на верхівці берези, Сорока стрекоче:

– Кому жити-поживати, а кому тут загинути…

Розсердився Їжачок:

– Киш звідси, негідна!

– Я тобі цього не пробачу, не пробачу! – крикнула Сорока і полетіла.

Прилетіла Сорока в саму хащу лісу, а там під корчом Вовк лежав, зубами клацав.

– Розлігся тут, Сірий, – застрекотіла Сорока, – і не знаєш, що тебе багатий здобуток чекає.

Схопився Вовк, загарчав:

– Де здобуток?

– Лося деревом придавило. Я тобі дорогу покажу.

Тим часом на галявину Заєць прибіг, став Їжачкові допомагати.

Дістали вони довгу палицю, під стовбур дерева, що впало, підсунули, на пеньок сперли і натиснули що було сил.

– Раз, два – дружно!

Дерево навіть не здригнулося.

А лісом до них Вовк біжить, поспішає.

Попереду Сорока летить, дорогу показує.

Назустріч їм Одновухий Вовк.

– Привіт, Сірий. Куди прямуєш?

– Ніколи мені. Мене багатий здобуток чекає.

– І я з вами, – гаркнув Одновухий…

Втомилися Їжачок та Заєць. Тільки присіли відпочити – Зайчиха прибігла і давай Зайця сварити:

– Ось де ти, негідний? Вдома обід готовий. Зайченята тебе чекають…

— Бачиш, нещастя яке, — сказав Заєць і на Лося показав лапкою.

Заплакала Зайчиха:

– Ой, як тепер йому допомогти, бідолашному?

Тут плач не плач, треба Лося рятувати. Стала Зайчиха допомагати Зайцю та Їжачку.

Тим часом лісом два вовки біжать, а попереду Сорока летить, дорогу показує.

Їм назустріч Куций Вовк вийшов.

– Куди поспішайте, брати?

– Не затримуй. Здобуток на нас чекає великий…

– І я з вами, – загарчав Куций.

Побігли всі разом.

А біля Лося звірята стараються.

– Раз, два – дружно! – кричать Їжачок та Заєць із Зайчихою.

Не вдається розгойдати важке дерево.

Білки з дерева пищать:

– Зараз ми вам допоможемо!

Не знають вони, що вже три вовки лісом біжать, Сорока попереду дорогу показує.

Втомилися сірі розбійники, захекалися.

Сорока їх підбадьорює:

– Ще трошки, вже зовсім близько.

Близько, близько, та чи встигнуть? Звірята ж не лінуються.

– Раз, два – дружно! – Їжачок, Заєць, Зайчиха і білки всією вагою навалилися на важіль, і стовбур дерева почав трохи підніматися.

Повз Мишка пробігала.

– Що тут робиться?

– Гей, Мишко, іди сюди швидше, допоможи нам!

– Зараз, тільки Жабу покличу.

Прискакала Жаба, і разом з Мишкою стали вони допомагати. Знову всі натискають на важіль, гнеться він, от-от зламається.

– Раз-два-а…

Ще вище піднявся стовбур дерева.

А тут якраз Мурашка повз пробігала.

Побачив Їжачок Мурашку, кричить:

– Гей, Мурашко, допоможи нам!

Забігла Мурашка на високу гілку і звідти стрибнула униз прямо на кінець важеля.

– Дружно!

Ще трохи підняли стовбур дерева і звільнили бідного Лося.

– Ура! – закричали звірятка.

А Лось низько вклонився всім і сказав:

– Дякую вам, друзі. Врятували ви мене. А тобі, Їжаче, особлива подяка.

– Це Мурашка допомогла, – сказав Їжачок. – Якби не вона…

– Що ви? – зніяковіла Мурашка. – Я така маленька!

– Маленька, а велику справу зробила!

Коли вовки прибігли на галявину, там уже нікого не було.

– Де, де ж здобуток? – загарчали вони.

– Чесно, не знаю, – застрекотіла Сорока, – і хто це Лося звільнив? Розуму не докладу…

Тут з-під стовбура ялини, що впала, виповзла маленька Мураха і гордо сказала:

– Це я. Я його визволила!