Розкажи мені про Телесика

Чує Оленка: вже явір тріщить. Ось-ось змії перегризуть дерево. Серце дівчинки затріпотіло, наче листок на вітрі. Вона хоче допомогти хлопчику, та ноженят не одірве від липкої землі.

Коли це летить одно-однісіньке гусеня, з сил вибилося, ледве летить. Жалібним голоском Телесик і просить:

Гуся, гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко…

Прокинулася Оленка. Личко пашить, а чоло зросилося потом.

— Оце так сон!

Хотіла похвалитися бабусі, але в хаті не було нікого.

Оленка швиденько зодяглася і побігла стежиною за левади. Там біліє зграйка берізок і синє озеро п’є вранішню прохолоду. Добігла до крайньої берізки й спинилася. Очам своїм не повірила. Біля озера ходить маленький хлопчик, а біля нього пасеться сіре гуся. Оленка й очі протерла кулачком. Що це: сон чи все навсправжки?

Нечутно підійшла й спитала:

— Як ти опинився тут, Телесику?

Хлопчик здивовано озирнувся.

— А я зовсім не Телесик.

— Тоді хто?

— Юрась, — поважно відповів хлопчик.

— А гуся — твоє?

— Треба воно мені,— скривився Юрась.

— Ба…— тільки й мовила Оленка.

— А чому ти назвала мене Телесиком? — спитав хлопчик.

Оленка зітхнула:

— Так, здалося.

Юрась посміхнувся:

— Мене завжди з кимось плутають.

— А ти хіба не чув про Телесика? — здивувалася дівчинка.

— Я тільки вчора приїхав,— відповів Юрась.

Оленка дивилася на нього великими очима.

— І тобі ніхто не розповідав?

Юрась стенув плечима:

— Я вперше приїхав до бабусі.

Оленка ступила ближче до хлопчика й тихо сказала:

— Хочеш, я розкажу. І Телесик обов’язково стане твоїм другом…