Розповідь про сівача

Одного разу була така велика юрба народу над Галилейським озером, що не всі мали змогу чути Ісусове Слово. Недалечко, на березі був човен, а біля нього рибалки направляли сіти.

Ісус запитав одного з них, що звався Симон, чи міг би Він покористуватись човном на часинку. Симон погодився, зіпхнув човен у воду і прикріпив його до берега. Ісус сів у човен і розказав людям таку притчу.

«Вийшов сіяч на зоране поле, щоб посіяти збіжжя. Отже посіяв, але деяке зерно впало на битий шлях, що йшов якраз попри поле цього сіяча.

Як тільки фермер скінчив працю і відійшов, пташки злетілись звідусіль і швидко видзьобали усе зерно з борозен.

Інше зерно впало на скалисте підґрунтя, де верства землі була дуже тонка. Коли зерно почало рости-розвиватися, його коріння не мало ґрунту, отже молоді парості зів’яли, висохли, а потім згинули під промінням гарячого сонця.

Ще інше зерно впало на землю, вкриту терниною. Її коріння виссали всю поживу, отже зерно не мало, на чому розвиватись і рости в силу.

Але деяке зерно впало на добру землю, де підґрунтя було глибоке і багате. З нього виросло добре жниво. Деякі колоски зародили по тридцять, шістдесять, а навіть сто зерен».

Пізніше Ісус вияснив своїм учням значіння тієї притчі. Сіячем є Він самий, Ісус Христос, насінням — його наука, а різноманітний ґрунт на який падає насіння – це людські серця: тут пригожі, там черстві, тут врожайні, там втолочені в тернину.

Євангеліст Матей, 18, (21-25); Євангеліст Марко, 4, (29); Євангеліст Лука, 8, (4-8)