Швець і п’ятнадцять сентаво боргу

Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п’ятнадцять сен­таво,— щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:
— Віддай мої п’ятнадцять сентаво або скидай черевики!

Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжник заборгував вісімдесят песо, й каже:
— Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.

Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
— Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого: Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.

А та йому:
— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?

А швець їй у відповідь:
— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.

Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли при­кинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.

Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв вкрали повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зва­житься прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми по­рахуємо гроші.

Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. По­бачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому…
Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісім­сот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
— А ці тисяча вісімсот мені!
Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.

В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.

Швець йому й каже:
— Хіба ти не вмер?
— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити лю­дей, яким заборгував гроші.

А швець йому:
— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.
— Зачекай хвилинку,— каже чоловік.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п’ятнадцять сентаво.

Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, чет­веро злодіїв трохи отямились, і один каже:
— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.

Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. При­біг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком зо­лота, і каже:
— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!