Скажи людині: «Доброго дня!»

Лісовою стежечкою ідуть батько й маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок лісовий дзюрчить у лісовій гущині. Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся.

— Тату, куди бабуся йде? — питає син.

— Зустрічати або проводжати, — каже батько й усміхається. — Ось як ми зустрінемося з бабусею, ти й скажеш: «Доброго дня, бабусю!»

— Навіщо ж казати ці слова? — дивується син. — Ми ж зовсім її не знаємо.

— А ось зустрінемось, скажемо бабусі ці слова, тоді й побачиш, навіщо.

— Доброго дня, бабусю! — каже син.

— Доброго дня! — каже батько.

— Доброго вам здоров’я! — відказує бабуся й усміхається.

І хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттями дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло.
У кущах заспівали пташки — раніше їх і не чути було. На душі в хлопчика стало легко.

— Чому це воно так? — питається син.

— Бо ми побажали людині доброго дня.