Старий і смерть

Якось ніс старий з лісу велику в’язку хмизу. Тяжко йому було й незручно. А тут ще сонце пече нещадно! Змок старий, знесилів і не може далі кроку ступити. Скинув він хмиз зі спини і почав проклинати все на світі: і хмиз, і сонце, і життя своє бідолашне.
— Хоч би забрав мене Азраїл, всемогутній ангел смерті! — голосив старий. — Хоч би він почув мої благання! Прокляте життя!
І не встиг старий договорити ці слова, як раптом сам Азраїл з’явився перед ним.
– Ти мене кликав, старий? — грізно запитав він, насупивши брови.
Злякався старий і пролепетав:
— О всемогутній, я й справді тебе потривожив. Чи не допоможеш ти мені завдати цей хмиз на спину?!