Цар і чотири злодії

Жив колись цар. Для охорони порядку у своїй столиці найняв він чотирьох стражників. Якось прийшов у палац один городянин і почав скаржитися цареві, що вночі його пограбували на вулиці. Покликав цар своїх стражників і питає:

— Ви бачили вночі злодіїв?

— Ні, не бачили, — відповіли стражники.

Розгнівався цар і наказав їх повісити. Наступної ночі вирішив сам подивитися, що робиться в місті. Переодягнувся в одяг простолюдина і пішов блукати вулицями. Бачить — ідуть назустріч четверо незнайомців.

— Хто ви такі? — питає цар.

— Ми злодії, — відповідають. – А ти хто?

— Я теж злодій, — каже цар.

Порадилися злодії та вирішили взяти у свою компанію п’ятого. Дорогою цар запитує їх:

— Ви колись грабували в цьому місті?

—Грабували, — відповідають.

— А вас хтось бачив?

— Ніхто.

— І стражники також не бачили?

— Ні, не бачили. Кожен з нас має особливий дар, так що стражники нас ніколи не зможуть побачити.

Здивувався цар і питає:

— А в чому ж ваш секрет?

— Якщо я підійду до стражника і кашляну, він на деякий час осліпне, — відповів один із злодіїв.

— Варто мені підійти до дверей і доторкнутися до них рукою, як вони самі відчиняться, — заявив другий.

— А я розумію мову собак і шакалів, — сказав третій.

— Щодо мене, — повідомив четвертий, — то варто мені хоч раз побачити людину навіть у темну ніч, я вже можу розпізнати її і вдень серед сотень інших людей.

Розповіли злодії свої таємниці і кажуть цареві:

— Щоб стати справжнім злодієм, ти теж повинен мати якийсь дар.

— Ну що ж,— відповідає новачок,— і я маю дар: якщо мої друзі попадуться до  рук царя і їх поведуть на страту, варто мені кивнути головою, як їх звільнять.

Злодіям сподобалися здібності новачка, і вони прийняли його до своєї компанії. А потім порадилися і вирішили зайнятися своїм промислом.

— Я знаю, де цар ховає золото, давайте викрадемо його скарби, — сказав п’ятий злодій.

На тому і порішили. Підійшли вони до палацу і кажуть першому злодієві:

— Ану, кашляни.

Кашлянув той — і сторожа осліпила.

— Тепер твоя черга, — кажуть злодії другому, — відчиняй двері.

Поклав той руку на двері і не встиг промовити заклинання, як вони відчинилися. І раптом завив шакал і загавкав собака.

— Про що говорять шакал і собака? — питають злодії у третього.

— Шакал крикнув собаці,— відповідає той,— що до палацу лізуть злодії. Але вона не гавкає і каже: «Навіщо мені гавкати, якщо сам цар у палац лізе».

Облаяли злодії товариша:

— Немає в тебе жодного дару. Чи може цар красти в себе сам?

Викрали злодії з палацу дві скриньки коштовностей і сховали їх у потаємному місці.

— Настає ранок. Ідіть у будинок факіра, а я піду до себе. Вночі зберемося тут і розділимо золото, – сказав цар.

Погодилися з ним злодії та пішли до факіра. А цар поспішив до палацу, оголосив про крадіжку та наказав новим стражникам схопити викрадачів.

Стражники захопили злодіїв у будинку факіра та привели їх до царя. Той звелів усіх повісити. А потім подумав і каже:

— Якщо вони будуть між собою про що-небудь перемовлятися, приведіть їх до мене знову.

Повели злодіїв до шибениці, а один із них і каже другому:

— Ти хвалився: варто тобі побачити людину навіть темної ночі, і ти легко впізнаєш її вдень.

— Я й упізнав, минулої ночі нашим компаньйоном був сам цар, — відповів той.

Стражники привели злодіїв назад до царя і розповіли, про що вони перемовлялися.

Вислухав цар стражників і каже:

— Я обіцяв цим приятелям, що зможу звільнити їх від шибениці, і виконаю свою обіцянку.

Кивнув цар головою, і злодіїв одразу ж звільнили. Наказав цар дати їм скриню золота,  взяв із них обіцянку ніколи більше не займатися злодійством і відпустив.