Царевич-торговець з річки Пурана

Було це давним-давно, коли річка Сіндх текла на схід від її нинішнього русла і називалася тоді Пурана (Стара ріка). Вона була основним торговим шляхом цього краю. На її берегах стояло багато портових міст, серед яких славилося Алі Бандар.

У ті часи багато правителів займалися торгівлею, займався нею і кашмірський царевич, спрямовуючи свої товари вниз по річці. Якось він вирішив здійснити розважальну і водночас ділову поїздку річкою. Перед від’їздом він суворо попередив усіх, хто з ним вирушав: той, хто не слухатиметься в дорозі, буде висаджений на берег і там залишений.

І ось караван у двадцять два судна, наповнені різними товарами, рушив неквапливо вниз річкою, відвідуючи найбільші міста і успішно торгував. Через місяць караван прибув до Алі Бандар, де вирішено було пробути довше та вигідно збути свої товари.

І ось якось гуляв царевич із дружиною берегом річки і побачив пастуха, що пригнав череду кіз на водопій. На подив подружжя, пастух зайшов у річку і почав пити воду не жменями, а прямо ротом, як це робили його кози.

— Яке насіння, таке і плід, — сказав царевич дружині. — От якби він походив із знатної родини, то він так би себе не поводив.

— Ні, мій королю, ти не правий, — заперечила йому дружина. — Усе залежить від того, де і як виховувалась людина. Цей хлопець ні з ким, крім кіз, не спілкується, ось він і поводиться, як вони.

Царевичу така відповідь не сподобалася, він різко обірвав дружину і наказав з ним не сперечатися, бо покарає її за непокору.

— Мій королю, — гордо відповіла дружина, — з правдою не сперечаються.

Між подружжям розгорілася гаряча суперечка, і вони почали доводити один одному свою правоту. Нарешті царевич не на жарт розсердився:

— Негідна жінко, ти що, забула, про що я попереджав усіх вас перед від’їздом? Якщо ти мене не слухаєшся, я накажу залишити тебе тут.

І він попрямував до човнів.

— Ну і нехай! — закричала вслід йому дружина. — Можеш кинути мене одну в цьому місті, але я все одно наполягаю, що права. Пастух так поводиться не тому, що він низького походження, а тому, що він звик так змалку. Можеш їхати, але клянуся, що настане година, коли ти  подаватимеш черевики цьому пастуху!

Царевич не звернув уваги на ці слова, піднявся на судно, і караван рушив назад, залишивши її на березі.

Дружина царевича-торговця була мудрою жінкою і вирішила провчити чоловіка, збити з нього пиху. Підійшла вона до пастуха і каже:

— Слухай, юначе, ти мені дуже сподобався, і я хотіла б стати твоєю дружиною. Ти згоден?

Пастух не повірив своїм вухам: така багата і вродлива жінка і раптом захотіла стати його дружиною! Та він взагалі ще ніколи не бачив такої знатної жінки, а тут вона сама хоче, щоб він з нею одружився. Ущипнув себе пастух, чи не сон це? А коли вона повторила своє запитання, відповів не вагаючись:

— Звісно, ​​пані!

Прийшовши до тями, пастух повів її у свою жалюгідну хатину. Там він загнав кіз у загін і почав розпитувати незнайомку, хто вона і як опинилась тут. Ось вона і розповіла йому, що її кинув на березі річки царевич-торговець через те, що вона з ним посперечалася.

— Я бідолашний пастух, — сказав юнак, — і не можу обіцяти тобі багатого життя. Якщо ти наважишся жити зі мною в цій убогій хатині, що ж, я цьому радий. Але якщо захочеш піти від мене, я не затримуватиму тебе.

— Я нікуди від тебе не піду, залишусь тут і житиму з тобою, — відповіла вона.

Зрадів пастух, повів її до судді, і той одружив їх.

З того часу, під впливом дружини, життя пастуха різко змінилося. Спочатку вона віддала йому свій перстень і наказала продати золотих справ майстру. На отримані гроші вони збудували гарний будинок і добре його обставили. Потім пішли до кравця, і пастух уперше в житті вдягнув справжній костюм. Запрошений мулла став навчати його грамоти та наук. За порадою дружини він купив ще кілька десятків кіз і найняв працівника доглядати їх. Незабаром їх стадо стало давати добрий дохід.

Минуло кілька місяців. Старання дружини і вченого мулли не пройшли даремно і незабаром пастух став освіченим і успішним хлопцем.

Дружина щедро нагородила муллу і домовилася з одним придворним, щоб той узяв її чоловіка під свою опіку. І ось колишній пастух став бувати на прийомах у царя, відвідувати будинки знатних городян, набуваючи необхідних знань та гарних манер.

Настав час, і шейх Маруф Джияні, як тепер почали його називати, став одним із шанованих громадян. Розрісся, розбагатіло і портове місто Алі Бандар, та настільки, що багато сусідніх правителів почали думати, чи не приєднати його до себе.

Одного разу до міста підступили великі сили ворога і взяли в облогу його з усіх боків. Цар зібрав свою невелику армію для захисту міста. Але хто поведе її у бій? За стародавньою традицією на міську площу винесли царський меч. Це означало, що той, хто наважиться взяти його до рук, стане на чолі царської армії і поведе її в бій.

Минув день, два, три, але ніхто не брав меча в руки, і цар уже почав втрачати надію на порятунок своєї держави.

Дружина шейха Маруфа уважно стежила за подіями та таємно збирала відомості про ворога. Разом із чоловіком вони розробили план, як здобути перемогу. На четвертий день облоги, одягнувши військові обладунки, вони пішли на міську площу, і шейх Маруф взяв меч до рук. Мешканці стали його гаряче вітати та повідомили про це цареві.

Цар покликав шейха і призначив його командувачем армією. За розробленим із дружиною планом, шейх Маруф зібрав у єдиний кулак усю армію і всіх громадян, здатних носити зброю, і завдав ворогові несподіваний і жорстокий удар. Застигнуті зненацька вороги були повністю розгромлені.

Не описати радості царя та всіх його підданих! З нагоди такої блискучої перемоги цар вирішив щедро нагородити свого хороброго командувача. О, як чекала цього моменту мудра дружина Маруфа!

— Мій хоробрий, — сказала вона чоловікові, — якщо цар пропонуватиме тобі золото і коштовності, землі та інші нагороди, ти від усього відмовляйся і попроси самому назвати те, що ти хотів би отримати, — І вона шепнула, що треба попросити .

Сидячи на троні в оточенні придворних, цар сяяв від радості та збудження. Він милостиво покликав до себе шейха Маруфа і запропонував біля себе найпочесніше місце.

— Твої заслуги в перемозі над ворогом, шейху Маруфе, такі великі, — урочисто сказав цар, — що я навіть не знаю, чим тебе нагородити. Назви сам, що ти хотів би.

— О найсвітліший, — відповів Маруф, схиливши коліна, — я тільки виконав свій обов’язок, і мені нічого особливого не треба. Милістю божою і твоєю, пане, я маю все, що могла б побажати людина в моєму становищі. Насмілюсь попросити тільки про місце збирача податків з купецьких кораблів, що заходять до порту Алі Бандар.

Цар задовольнив його прохання і велів вигравірувати спеціальне розпорядження на золотій пластині, вручивши власноруч його переможцю.

З того часу всі кораблі, що заходили до порту Алі Бандар, мали платити подати шейху Маруфу. Протягом дня складався список усіх суден, що зайшли в порт, і ввечері вручався шейху, який разом із дружиною визначав розмір податку, що стягується, з кожного судна.

Пройшов деякий час, і ось до Алі Бандару підійшло судно царевича-продавця. Увечері, як завжди, було визначено розмір податі з усіх човнів, крім човна царевича-торговця. Його судно затримали та сказали, що мито визначать пізніше. Йшли дні за днями, а його справа все відкладалася та відкладалася. Це не на жарт стривожило царевича-торговця, і він вирішив особисто відвідати шейха.

Дружина шейха дізналася про це від своїх шпигунів, пішла до чоловіка і щось йому прошепотіла. Той кивнув головою і пішов митись у ванну кімнату. А слугам було наказано, як тільки царевич-торговець з’явиться, зустріти його з великою шаною і проводити в помешкання поруч із ванною кімнатою і попросити трохи почекати.

Шейх Маруф перестав митися, відчинив двері ванної і простягнув ногу до черевиків, залишених біля входу. На його жаль, черевики виявилися перевернутими і відсунутими від дверей так, що він не міг до них дістатись. І скільки він не кликав слуг, покоївок і, нарешті, навіть дружину, ніхто не відгукувався. Царевич-торговець, розуміючи, що дозвіл плисти далі залежить від цієї людини, підвівся, взяв черевики і поставив ближче до дверей. Шейх Маруф надів їх і вийшов із ванної.

І тут почувся сміх: дружина шейха, сховавшись, стояла на балконі і все бачила.

— Ну, то що, пихатий торговцю, знаєш, кому ти подав черевики? — глузуючи спитала вона. — Скажи тепер, хто з нас мав рацію в тій давній суперечці — ти чи я?

І тут царевич-торговець зрозумів: він особисто підніс черевики колишньому пастуху.

— О жінко! — Закричав він, згоряючи від сорому і гніву. — Ти дотрималася свого слова, але запам’ятай, що й твої дні зі збору податей із кораблів, що проходять, пораховані.

Повернувшись додому, він вклав величезні гроші, щоб перекрити верхів’я річки Пурана. Річка змінила своє русло і почала текти далеко від Алі Бандара. З того часу місто почало занепадати, а через деякий час  зникло з лиця землі.