Циган і змій

Був змій, що людей у селі хапав і поїдав. Вже лишився тільки один дід. От до того діда і прийшов у гості циган. А тут саме змій прилетів, сів на стріху, що аж хата затряслася, заглянув у вікно, побачив цигана та й каже:

— О, прибуло. Був один, а є два…

А циган почув те та й до нього:

— А може, вдавишся?

— А хіба ти дужчий од мене? — запитує змій.

— Дужчий.

— Тоді давай поміряємося силою: хто роздушить отого каменя, той і буде дужчий.

Змій як схопив каменя — і роздушив. А циган каже:

— Хіба так каменя душать? То треба так душити, щоб вода потекла.

Взяв циган каменя, обмотав сиром, здавив, що аж потекла сироватка, і каже:

— От бач, що я дужчий.

— А хто ліпше свисне? — таки не піддається змій.

Як свиснув змій, то аж з дерев листя посипалося.

А циган до нього:

— Ей, куди таке свистіння… Я не так ще свисну, дай тільки очі тобі зав’яжу, бо можуть повилазити.

Зав’язав циган змієві очі, взяв молота та як тарахне ним змієві по голові.

— Біда!.. Досить свистати, бо очі вилазять на лоба, — закричав змій від болю.

— Тепер, — каже змій циганові, — йди вола приведи.

Пішов циган у ліс, надер лика, в’яже.

— Чого ти того вола не ведеш? — допитується змій.

— А хочу сорок волів разом привести, — одказує циган, в’яжучи лико.

Піймав змій вола, забив, обдер шкуру і подає циганові:

— Йди води принеси у тій шкурі.

Циган ледь ту шкуру підняв: така важка була. Узяв лопату і став колодязя обкопувати. Питається знову змій:

— Чому води не несеш?

— Хочу цілий колодязь принести.

Схопив змій шкуру, набрав сам води, випив.

А циганові хочеться їсти. От він і каже змієві:

— Їдемо до мене в гості.

Запряг змій у воза пару коней. Їдуть.

А у цигана було багацько дітей. Як увиділи циганчата змія, та як закричать:

— Батько змія везе, батько змія везе…

Почув змій галас циганчат, злякався та й думає: «Старий циган дужий, а ще як ті діти такі будуть, то мене заб’ють». Кинувся змій навтікача, аж небо загуло. Забув навіть про коней та воза.