У веселого чоловіка, завжди весело

Колись у місті Багдаді царював халіф Гарун-аль-Рашид. Халіф Гарун-аль-Рашид мав звичку гуляти перевдягненим і вивідувати, що відбувається в його столиці. Якось уночі перевдягнувся він дервішем (мандрівником) і пішов глухою вулицею. Раптом з дому якогось бідняка долинули до нього звуки музики та співи. Зупинився він, подумав-подумав і з цікавості Увійшов до хати. Увійшов і бачить: порожня кімната, голі стіни. Перед вогнем, на розстеленому килимку, сидять за бідною вечерею господар та музиканти. Всі вони грають, співають та веселяться.

– Мир вам, веселі люди! – кланяється дервіш господареві будинку.

– Ласкаво просимо, дервіш-баба (баба – шанобливе звернення до старшого), ласкаво просимо поїсти посланий богом хліб і повеселитися разом з нами, – запрошує господар будинку.

Саджають дервіша поруч себе і продовжують свій бенкет.

Пізно вночі господар розплатився з музикантами, і вони пішли.

Коли вони пішли, дервіш питає господаря:

– Як звати тебе, друже?

– Гасан.

– Не ображайся, якщо я спитаю, брате Гасан: чим ти займаєшся, скільки грошей заробляєш, що проводиш час за бенкетом?

– Для бенкету не треба багато грошей, дервіш-баба, – відповідає господар. – Людина може весело жити і на найменший заробіток. Я швець, ремонтую взуття і заробляю на день зовсім небагато. Увечері половину грошей я витрачаю на їжу, а на іншу половину наймаю музикантів, яких ти бачив. Радіємо і веселимося. А коли бог посилає такого шановного гостя, як ти, стаємо ще веселішими.

– Хай буде безмірною твоя радість, Гасане, але якщо раптом зникне цей маленький заробіток, що ти тоді робитимеш?

– Чому він має зникнути, дервіш-баба?

– А раптом халіфу надумається наказати, щоб не було більше шевців?

– Та ти що! Хіба халіфу більше робити нічого? Та і чим завинили шевці перед халіфом? А якщо вже таке станеться, то будем думати. А тепер давай спати, дервіш-баба. Бог милостивий, у веселого чоловіка завжди буде весело! Така вже його доля – як візьметься за нього, так і піде.

– Гаразд. Дай боже, щоб було так, – сказав дервіш, і вони полягали спати.

Рано-вранці дервіш пішов. Незабаром після його відходу придворні глашатаї заповнюють вулиці та площі Багдада і оголошують: халіф наказує всім шевцям закрити свої майстерні. З цього дня ніхто не сміє займатися шевським ремеслом, а хтось порушить наказ – тому голову геть.

І у бідолашного Гасана виривають із рук шило, б’ють по потилиці і виганяють із тісної крамнички та зачиняють двері.

Наступної ночі Гарун-аль-Рашид, знову перевдягнений дервішем, іде блукати містом. Знову проходить вулицею, на якій живе веселий Гасан, і знову чує звуки музики та співи з його будинку. Заходить.

– А-а! Ласкаво просимо, дервіш-баба, ласкаво просимо, сідай.

Сідають, їдять, п’ють, грають, співають і веселяться до півночі.

Опівночі музиканти отримують свою плату та йдуть. Залишаються господар та гість.

– Знаєш, що трапилося, дервіш-баба?

– А що сталося?

– Саме те, що ти передбачив учора ввечері. Сьогодні халіф видав наказ заборонити шевцям працювати.

– Що ти говориш! – дивується гість. – Але звідки ж ти взяв гроші, щоб сьогодні ввечері знову влаштувати бенкет?

– Знайшов глиняний глечик і тепер продаю воду. З того, що заробив за день, половину витратив на їжу, а решту дав музикантам і знову бенкетую.

– Ну, а якщо халіф і воду продавати заборонить, що тоді робитимеш?

– А який збиток завдаємо ми халіфу? Чому він має заборонити? І навіщо мені зараз про це сумувати! Коли заборонить, то й подумаю. Не бійся, друже, завжди знайдеться шматок хліба і куточок, де можна веселитися.

– Хай будуть вічними веселощі біля твого вогнища, о Гасан!

Рано-вранці весь Багдад здригнувся від крику придворних глашатаїв. Оголошували вони, що халіф Гарун-аль-Рашид наказує: «Вода є дар божий, і з цього дня ніхто не сміє продавати її за гроші, і перебити всі глечики!”

І в бідолашного Гасана, коли він пішов по воду, теж розбили глечик. І повернувся Гасан ні з чим.

Наступної ночі халіф знову перевдягнувся дервішем і йде блукати містом. Знову наближається до будинку веселого Гасана – і знову веселощі, звуки музики, пісні. Заходить.

– А-а! Дервіш-баба, ласкаво просимо, ласкаво просимо, сідай, бенкетуватимемо. День продовжимо, вечір весело проведемо. Повеселімося, дервіш-баба! Краще веселитися, аніж сумувати.

– Звичайно, веселощі набагато кращі. Смерті нікому не обминути, а тому хто може – нехай веселиться! – вигукує дервіш і сідає поряд із Гасаном.

Пізно вночі музиканти отримують свою плату та йдуть. Залишаються дервіш та господар.

– Братику Гасан, що це я чув сьогодні? Говорять, халіф заборонив продавати воду. Це правда?

– Правда. Перебили всі наші глечики! Ти, братику, став справжнім пророком що не скажеш, наступного дня збувається.

– Але ти знову бенкетуєш? Де взяв грошей?

– О, якби людина не мала жодної потреби, крім грошей! Знайти гроші неважко, дервіш-баба. Найнявся до одного господаря і заробив трохи за день. Половину заробітку витратив на їжу, а решту віддав музикантам і продовжую веселитися. Справа не в грошах, а в тому, яка душа в людини, дервіш-баба.

– Життям своїм клянуся, що з такою душею ти гідний бути при дворі халіфа! – Вигукнув дервіш.

– Дервіше! Все, що ти кажеш, збувається. Що, як і тепер твої слова справдяться?

– Чому не справдяться? На світі немає нічого неможливого, – відповів дервіш, і вони розпрощалися

Рано-вранці придворні глашатаї стовпилися біля порога бідної халупи Гасана:

– Чи тут живе Гасан, що любить веселитися?

– Це я, – відповів здивований Гасан.

– За наказом халіфа, йди з нами!

Повели Гасана у палац. Оголосили, що халіф надав йому посаду при палаці. Одягли Гасана, як належить одягатися, причепили збоку шаблю і поставили біля одного з входів до палацу.

Цілий день простояв Гасан без діла біля цього входу.

Як стемніло, відправили його з порожніми руками додому: йди, мовляв, уранці повернешся – знову станеш на своє місце.

Вночі халіф Гарун-аль-Рашид знову перевдягнувся дервішем і пішов блукати містом.

Наблизився до хати Гасана. Прислухався. Здивовано чує він знову звуки музики та співи. Знову Гасан бенкетує!

Увійшов халіф.

– О, дервіш, заходь, заходь! Хай триватиме твоє життя! Вчорашні слова твої також справдилися. Халіф дав мені посаду при дворі.

– Що ти говориш!

– Бог свідок.

– І, певно, багато грошей дав?

– Ні, які там гроші! Ні копійки не дав. З порожніми руками послав додому.

– А де ж ти взяв гроші, що знову бенкетуєш?

– Сідай, розповім. Причепили мені збоку шаблю. Увечері йду додому і думаю: не буду я вбивати людей шаблею! Взяв і продав сталевий меч, а замість нього замовив дерев’яний. Вклав його в піхви і прийшов додому. На гроші, що отримав за меч, влаштував бенкет. Правильно я вчинив? Як ти думаєш, дервіш? Краще веселитися, аніж людей вбивати!

– Ха-ха-ха! – засміявся дервіш. – Вчинив ти добре, Гасан, але якщо завтра халіф накаже відрубати голову якомусь злочинцеві, що ти тоді робитимеш?

– Притримай язика, дервіше, – розсердився Гасан. – Все, що ти скажеш, як на зло збувається. Хіба не можна сказати щось хороше?

І засмутився Гасан, серце забилося від страху. Всю ніч не міг заснути.

Так і сталося.

На другий день халіф викликав Гасана і в присутності всіх придворних урочисто наказав йому відтяти голову якомусь злочинцю.

– Витягай шаблю і відрубай цьому злочинцеві голову!

– Хай триватиме твоє життя, о великий халіфе! – відповів з жахом Гасан. Ніколи я не відтинав нікому голови. Не можу. Багато людей у твоєму палаці, накажи це зробити комусь іншому!

– Я наказую це тобі! Якщо зволікатимеш – твоя голова злетить! – пригрозив халіф. Витягай шаблю!

По цих словах нещасний Гасан підійшов до злочинця, підняв руки до неба і закричав:

– Господи, боже, ти знаєш, хто правий, а хто винен! Якщо ця людина винна, дай мені силу одним ударом відрубати йому голову, а якщо вона невинна – нехай моя шабля стане дерев’яною!

Сказав і вихопив шаблю… Дерево! Придворні так і завмерли на місці.

Тут халіф Гарун-аль-Рашид голосно засміявся і розповів про все придворним.

Довго сміялися придворні, обсипали похвалами і Гасана, який любив веселощі, і халіфа.

Засміявся навіть і той нещасний, що стояв на колінах і, витягнувши шию, чекав удару шаблі.

Халіф дарував злочинцеві життя, а потім оголосив про свою прихильність до Гасана і дав йому гарну посаду, щоб він не мав потреби ні в чому, жив весело та інших вчив би весело жити на світі.