Відлуння

За пагорбом сховалася від Їжачка знайома луна.

— Виходь! — гукнув Їжачок. – Це я-а-а, Їжачок!

— Чок- Чок! — відразу відповіла луна.

— Покажись! — ще голосніше покликав Їжачок.

— Ка-жись!… Ка – жи-и-и-и-ись!… — насмішкувато озвалася луна.

— Ну тоді я пішов, — вирішив Їжачок. – І більше ніколи до тебе не прийду!

Повіяв вітерець, зашелестіли листям, затремтіли гілки осик і берізок.

– Їжаки-и-и-и! Їжаки-и-и-и-и! — вітром рознесло цей шелест над усім лісом.

Їжачок прислухався.

— Вжик-вжик! — радісно озвався він.