Ворон і вовк
Кажуть-подейкують, що якось ворон катався з крижаної гори. От він униз котиться, вигукує від задоволення:
– Ой, як добре! Небо так і мерехтить!
До самої кручі скотиться, на краю підстрибне, злетить і знову нагору летить, знову вихором котиться, від задоволення вигукує:
– Ой, як добре! Небо так і мерехтить!
Побачив це вовк і каже:
– Братику! Дай і я прокочуся!
Ворон його відмовляє:
– Ні, не треба, не можна тобі. Ти літати не вмієш, ще у воду впадеш!
– Не впаду, у мене ноги довгі. Братику! Ну дай хоч раз скотитися! – просить вовк.
Нарешті ворон погодився:
– Ну добре! Але ж у воду впадеш!
Покотився вовк з гори, котиться, від задоволення вигукує:
– Ой, як добре! Небо так і мерехтить!
А як до кручі скотився, хотів ногами впертися, та не встиг і шубовснув у воду.
– Братику! Витягни мене! – кричить вовк.
А ворон йому:
– Ні, не витягну! Казав тобі, що у воду впадеш! Тепер сам вилазь!
А вовк знову:
– Братику! Братику! Витягни мене! Я тобі за це добрячий табун мишей прижену!
А ворон все одно відповідає:
– Не витягну! Сам вилазь!
– Братику! Братику! Витягни мене! Я тобі за це добрячий табун ховрахів прижену!
А ворон все одно:
– Не витягну!
Знову вовк просить ворона:
– Братику! Братику! Витягни мене! Ну хочеш, каші з ложкою дам?
Ворон як почув про кашу, навіть затремтів від радості: так захотілося йому каші поїсти.
– Ой, та що ж ти раніше мені не казав? Дарма тільки мерз у холодній воді!
Витягнув ворон вовка. Вичавив воду з його шерсті. А вовк і каже:
– Тільки каші у мене немає. Добряче я тебе обдурив!
Розсердився ворон:
– Ах так! – каже. – Ні за що тобі більше не повірю!
Помовчав, помовчав вовк, а потім і питає:
– Я зараз піду туди, де темнішає. А ти куди?
А ворон і дивитися на нього не хоче, відповідає:
– Ну, а я зараз піду туди, де світлішає.
І розійшлися, притаївши один на одного образу, кожен у свій бік.
Джерело:
“Черная птица”
Чукотские сказки
